Про це пише Корженевський Сергій Валерійович у власному блозі. Наводимо слова автора без коментарів редакції.

Дана стаття, є спроба пояснити створення і вплив колективного міфу на суспільство, на прикладі подій які відбуваються навколо урочища Китаїве.

Частина 1 «Час і історія колективного міфу».

Популярні новини зараз

Отримали зарплату, зробили заначку та залишилися без грошей: українців попередили про неприємності вдома

Пенсіонерам приготували пристойну надбавку, але дадуть не кожному: хтось може надіятись

Зміни у тарифах: мобільний оператор Lifecell зробив важливе оголошення

Кінець світу все ближче? Експерти знайшли лякаючий напис, який готує до гіршого: "До Землі наближається"

Показати ще

Коли вперше потрапляєш в Китаїве, опиняєшся не просто в історичній місцевості, де все дихає історією, поступово, ви губитися в Часі, проникаючи Його історією і красою ландшафту. І поступово, ви стаєте заручниками краси і Його історії і цього достатньо, щоби повірити в будь-що, навіть в Легенду. Варто тільки її створити. І віра кожного хто опиняється тут ,створює той самий Колективний міф.

Людям притаманно вірити в легенди. Це нормально. Гірше, коли вони починають видавати міфи за реальність, коли люди починають губитися в Часі не усвідомлюючи Реальність.

Проблема українців як раз в тому, що більшість з нас, опинилась в своєрідній «часовій пастці», такому собі «пост-радянському середньовіччі», коли Радянської імперії вже давно немає, але за інерцією, люди продовжують вірити в те що минуле може повернутися, треба тільки почекати, і борони Боже, нічого не чіпати і не міняти.

Але чи притаманне це тільки сьогоденню? Як не дивно, міфотворчість існує стільки, скільки існує суспільство. Повернемося на 400 років назад коли кияни створили собі міф, що Київ це Троя. Ось, що писали про це.

В 1584 році , гданський купець Мартін Груневег, який відвідав Київ, так описує : «Русини знають, яким могутнім містом був Київ, і те що він був столицю їх князів…Ще й сьогодні вони мають перед очима коштовну будову Софійського собору, а за кілька миль навколо видно зруйновані мури. Тому вони кажуть, що місто простягалося на 7 німецьких миль, багато з них також вірять, що Троя стояла на тому самому місці…»

В 1666 в Нюренберзі, було видано книгу, де зазначалося: « в печерах київських можна побачити велетенські тіла Гектора, Пріама, Ахіла та інших троянських та грецьких героїв, нетлених на протязі століть»

В 1584 році поет Себастьян Кленович писав наступне: « багато в Києві тих, хто залишки Трої шукає»

А в 1618 році в поемі Яна Домбровського «Camoenae Borysthenides» («Дніпровські музи»), є такі рядки:

«Краєм квітучим, погідним ходитимеш, пресуле любий,

Та не розкішні у Києві стрінеш споруди, а вбогі,

Люд по яким і донині фрігійської давньої Трої

Марить ще снами, що так на життя їх сучасне не схоже».

Щоби остаточно закріпити міф про Київ –Трою, достатньо згадати, що суфікс –щин, означає належність до чогось. Київ-щина, належність до Києва, нескладно здогадатися, як називається місцевість навколо Трої – Троєщина.

Як можна побачити, для створення міфу не так вже багато і потрібно – накласти на настрої в суспільстві трішки історії, трішки легенд і глашатаїв які це будуть розносити в народі. Так наприклад, працює путінська міфологія.

Тобто, можна з упевненістю стверджувати, що і тоді і сьогодні, людям притаманно створювати міфи. І спонукає їх на це, бажання повернутись в величне минуле не від ностальгії, а від небажання сприймати реальність сьогодення і змінювати свої життя (приклад все тієї ж міфотворчості в росії). Можна зробити висновок – міфотворчість це проява власного небажання змін, отримати результат не докладаючи зусиль.

Але чи добре це чи погано? В строках Яна Домбровського варто звернути увагу на фразу: «Та не розкішні у Києві стрінеш споруди, а вбогі…». Я впевнений, що і теперішні кіяни підтвердять цю істину. Нажаль, ми не можемо похизуватися якісною архітектурою. І це потрібно визнати як факт, а не вводити себе в оману черговими виправданнями. А це означає, що створюючи постійно міфи, ми самі себе водимо в оману, не даючи собі можливості сприймати Реальність такою якою вона є. І як можна побачити, це відбувається століттями.

Тобто відповідь очевидна – нескінченне створення колективних міфів і створює для нас пастку в Часі, не дає нам розвиватися і постійно тягне нас в Минуле, а не в майбутнє.

Отже, до чого тут Китаїве? І до чого тут вищесказане? Спробую пояснити.

Я свідомо, не буду робити акцент на версії літописного Пересічня. Відомо, що версію знаходження Пересічня в Китаїве, виклав професор Максимович. Хоча були і інші локації. В «переліку міст Воскресенського своду», Пересічень був між Юр’євим (біля сучасної Білої Церкви) і Васильєвим (сучасний Васильків). Є версія, що Пересічень як столиця уличів знаходився на Ігрені в сучасному місті Дніпро. Тому локації різні. Можливо, навіть існувало декілька міст з такою назвою, як міста Переяславль чи Володимир.

Тому спростувати версію Пересічня в Китаїве, так же складно як і довести.

Через це, розгляну аргументи які можна піддати критичному аналізу на противагу тим, які і задіяні в створені міфу навколо урочища Китаїве. Що і буде зроблено в наступних частинах.

Частина 2. «Міф перший Поселення».

Тим, хто ще не знає історію Китаїве, коротко поясню. Сучасний Китаїв – це городище 9-13 століть, де залишилися залишки земляних укріплень, кургани і печери. Це факт.

А є міф який починають створювати. Це існування поруч з Городищем т.з «Поселення».

Археологічні дослідження в даній місцевості, проводяться регулярно з 1874 року, але переважно на території Городища та місці розташування курганів. Вперше про існування поселення, археологи заговорили в 1947 році і потім, вже неодноразово, цей термін з’являється у кожному звіті археологічної експедиції, але що дивно, жодних переконливих доказів не наводиться, тільки на рівні віри і окремих артефактів, що не притаманно науковому підходу.

В експедиції Івана Мовчана 1973 року, територія поселення визначена на площі «більше 15,9 га». Чому саме така цифра, невідомо, хоча би через те, що сам Іван Мовчан, в звіті вказав, що роботи проводились на площі всього 180 кв.м. З часом, в археологічних звітах, площа зростала до 20…40 і нарешті, остання експедиція в 2021 році встановила рекорд в 75 га!

То що не так з існуванням поселення?

Аргумент перший, Поселення не створювалось поруч з укріпленим городищем, як стверджують археологи. Поселення само повинно бути Укріпленим.

Безпека – є головним фактором для проживання людей, інакше шанси вижити будуть чуть вище нуля, тобто жодних. Найближчий рейд непроханих гостей зі Сходу, знищать будівлі, ще до того як вони перетворяться на поселення в будь-якому вигляді, не кажучи вже про такі неймовірні розміри в десятки гектарів, доля мешканців теж незаздрісна – смерть або рабство. Тому обирали люди, в першу чергу важкодоступні місця які без особливих зусиль можна укріпити валом і частоколом. Як раз Китаївське городище, найбільше підходить до цього. Якщо люди і розширювали ареал проживання на рівнині, то спочатку, їм потрібно було створити систему укріплень, а вже потім думати про житло.

І важливо зазначити, що жодна з експедицій не виявила жодних слідів укріплень.

То що, заважало побудувати укріплення навколо поселення?

Аргумент другий, для будівництва укріплення потрібні ресурси. Люди, сировина, кошти і , що важливо - харчі. А наскільки важлива тоді була їжа в ті часи, говорить Історія. Наприклад, в 1092 році стався голод. Спочатку поля навколо Києва пошкодили ті самі непрохані гості половецькі, потім спека завдала шкоди і як результат, за літописними повідомленнями протягом кількох днів було продано 7000 хрестів. Але більшість небіжчиків ховали в скудельницях – братських могилах, тому померлих від голоду було ще більше. І це в найбільшому і найбагатшому місті Русі, то про які шанси вижити у мешканців Пересічня? Це все що потрібно знати про важливість ресурсів.

А отже, щоби мати достатньо ресурсів, потрібна економічна діяльність. Тому економічний розвиток, є другим критерієм існування поселення після безпеки.

З рештою, мешканцям міста, щоби отримати їжу, потрібно щось запропонувати селянам, вироби ремісництва, або інші товари. А які умови повинні скластися, щоби ремісники і купці переїхали з Києва в Пересічень? Історія нічого не каже про велике місто Пересічень. І тут, підходимо до третього аргументу, а які міста за розміром тоді були і скільки теоретично, там мешкало народу? Чому викликають сумніви навколо розмірів Поселення в 75 га, або навіть 15 га.

Аргумент третій, щоби розуміти розміри міст Русі в той період, потрібно мати декілька цифр для порівняння. Київ, в до монгольський час мав площу 300га. Це найбільше місто Русі і Європи. Чернігів, Смоленськ мали площу в 120 га. Це великі міста. Галич, Рязань, Суздаль площу від 40 до 50 га. Це середні за розміром міста. А більшість міст, мала розміри 2-4 га, тобто таку площу має Китаївське городище (2,2 га).

Стосовно кількості населення, різні фахівці оцінюють кількість від 100 до 200 осіб на гектар. Є ще одна важлива річ, якою обумовлювалася площа міст. Місто при загрозі нападу, повинно ще і дати притулок селянам і їх худобі, бо втрата худоби, одразу означала смерть від голоду. Співвідношення міського і сільського населення приблизно складали 1:10. На території Києва мешкало за різними оцінками від 30 до 50 000осіб, і відповідно десь до 500 000 селян навколо. Коли археологи, відкрили місто Ізяслав на Хмельниччині, то на площі близько 2 га, знайшли рештки 1500 людей, це і містяни (їх десь було до 200 осіб) і решта селяни які шукали захисту за мурами міста.

Повертаючись до поселення в Китаєве, якщо взяти нижню планку в 15.9 га і 100 осіб/га, отримаємо приблизно 1600 осіб. Якщо найвищу 75 га і 200 осіб/га, отримаємо 15 000осіб. І порівняємо з розмірами і чисельністю населення тогочасних міст. Чи міг Пересічень мати такі розміри, враховуючи вищевикладені аргументи? Залишаю висновки зробити кожному.

Тепер стосовно діапазону чисельності від 1600 до 15 000 осіб. Різниця між якими майже в 10 раз. В Середньовіччі, просто не було таких демографічних стрибків міського населення. Той же Київ, досяг після монгольської навали відмітку в 50 000 осіб, аж в 1840х роках. А от вже в капіталістичну епоху, пішло стрімке зростання населення, І це знову приклад того, що люди не усвідомлюють Часу епох! Не розуміють, що Тоді і Тепер, життя було різним.

Щоби остаточно розібратися з існуванням поселення, потрібно розібратися з фактом його існування .

Аргумент четвертий, кожне поселення, навіть після загибелі, залишає після себе сліди людської діяльності і власне структуру міста (укріплення, залишки будинків і вулиць, кам’яні фундаменти церков, знаряддя побуту і навіть поховання). При чому, кожна епоха має свої особливості, і відповідно, свій культурний шар. І от тут виникають питання.

Археологи, доволі логічно, вказують, що поселення було спалено, при чому, як вони стверджують спалено двічі, в 1240 під час навали Бату-хана і в 1482 Менглі-Гереєм (це не враховуючи систематичні пожежі, які переслідували Київ аж до 19 століття. Саме після пожежі 1811 року, була зроблена велика перебудова Подолу і нікому в голову не приходило казати, що знищують наше місто).

Але в своїх звітах, археологи, чомусь не згадують про обгорілу деревину на місті пожежі, враховуючи, що забудова була дерев’яною, і як мінімум, повинно бути два культурних шари і слідів пожеж . Якщо ви маєте поселення в 75 га, не складно уявити масштаби такої пожежі.

Інше, що викликає здивування під час ознайомлення зі Звітами, це абсолютно не зрозумілий симбіоз епох. Наприклад, в шурфах на території ділянки Китаїв-1, на глибині всього 0,5м, зазначено, що виявлена і матеріал трипільської епохи (3000 р.до н.е), і матеріал 10- 13 ст, і матеріал 14-16 ст. Як за 4500 років це все могло опинитися в одному культурному шарі, для мене залишається загадкою. Така сама ситуація і на іншій ділянці Китаїв -2, там теж, археологи звітують, що в шурфах на глибині 0,6 м, зустрічається матеріал і трипільської епохи і давньоруської одночасно.

Як це пояснити, навіть не розумію. Можливо племена слов’ян прийшли на цю територію одразу після трипільців які покинули цю територію тільки в 10 столітті . А можливо, засоби побуту всі 4000 років, чекали свого часу, і ні скіфам з сарматами, ні антам, ні германцям ні іншим народам які тут могли бути, вона була не потрібна, а в 10 столітті, раптом стала в нагоді нашим предкам. До речі, про ці народи і епохи, ви так само, не дізнаєтесь від археологів. І що викликає подив, а де археологічний матеріал 17-20 століть? Отже, саме в цей час Китаїв, починає активно розвиватися і матеріалу повинно бути більш ніж достатньо.

Отже складається таке враження, що місто просто розчинилося в темряві сивої давнини і залишилося тільки на папері археологічних звітів.

Чи знали про все це археологи? Сподіваюсь, що так. То чому вони не дають аргументовані і фахові пояснення, щоби не вводити людей в оману? Звісно, це відомо тільки їм. Можливо, через тиск Офісу генерального прокурора (читай Офісу Президента), можливо через бажання привернути до себе увагу таким чином, можливо через запит у Суспільства саме на колективний міф. Але як цей колективний міф створюється?

Частина 3. Міф другий «герої і злодії».

У кожного міфі є і автори і персонажі . Коли люди чують від археологів розповідь про китаївське поселення, вони апріорі, сприймають це на віру. Міф, тим і відрізняється від науки, що він сприймається на віру, не вимагаючи доказів. Особливо, коли ви чуєте це від фахівців. Ще Піфагор, слухачів, які приходили до нього в школу, поділив на дві групи – «акусматики» і «математики». Перша, була значно більше другої. Ці слухачі сприймала все на віру, буквально, як сказано. Для них головним було відчувати себе причетними до вчення великого Вчителя А от «математики», вимагали від Учителя доказів, і саме їм належить розвиток науки, і все що до нас дійшло від піфагорійців, їх заслуга.

В сучасному суспільстві, все так само. Люди не змінюються з Часом, що з рештою робить їх вразливими до маніпуляцій. Звідси і популярність «експертів» всіх рангів яким люди готові вірити без жодних питань.

Таким чином, археологи, які користуються повною довірою людей, і є авторами міфу. А далі, в процес створення міфу, долучаються і всі охочі, поступово, навколо міфу, з’являються «Герої і Злодії».

То хто виступає Героями в цьому міфі? Звісно –«захисники -активісти». Людям подобається, коли їх хтось захищає і вирішує їх проблеми. Але якщо хтось думає, що захист Китаїве полягає в епічній боротьбі, то помиляється. Як правило, щоби стати «захисником Китаїве», достатньо зробити репост в ФБ, бажано з хештегом «підтримуємо прокурора» чи «захистимо Китаїв», прийти на судове засідання зробити селфі з суворим виразом обличчям і вуаля, ви зараховані в «Герої».

Я думаю, кожна людина знає, що таке праця, і наскільки важко отримати результат, а такий напрямок як «боротьба», тим більше, вимагатиме докладати значно більше зусиль і самопожертви.

Але річ в тім, що наші «герої», переважно ніколи і ніде не працювали, тому і не дивно, що і «боротьба» схожа більше на театральну виставу – чим більше емоцій, тим скоріше повірять глядачі. Чим більше галасу, тим більше народу тебе почують.

Тепер стосовно анти-героїв, тобто «злодіїв». Це «Забудовники» і звісно, будівельники. Тобто це люди Дії і знають що таке праця і її результат.

Здавалось би, як ледарі можуть бути позитивними персонажами, а люди які працюють заради суспільства –негативними? В тому і річ, що це Міф, в ньому все не так як в житті.

Чи усвідомлює суспільство, що «герої» і «анти-герої» це Міф, а Реальність як раз, прямо протилежна? Скоріш за все ні, тому що людям подобаються міфи. Людям подобається театралізованість дій, а не нудні наукові дослідження .

Треба визнати, люди які повірили в існування Поселення, так само вірили в міфи про перемогу «за два –три тижні», про те що ракети можна збивати банками з огірками, що дрони можна збирати на кухні (а при нагоді, повірять, що можна не виходячи з кухні і під півасік, обирати собі ворожу ціль через додаток Дія ).

Отже, ми визначили авторів міфу про «Поселення в Китаїве», це Археологи. Ми побачили головних діючих осіб – захисників –активістів і злодіїв –забудовників. Але залишається питання, хто Замовник цього Міфу? Хто намагається всіх переконати в існування Міфу? Щоби зрозуміти, що а ні Археологи, а ні активісти не є замовниками, потрібно задати одне просте питання – а чому за майже 20 років, вони не подали позов до суду, чи не звернулися до інших правоохоронних органів, оскільки за 20 років, це не перше зіткнення з забудовниками? Тому що, як зазначалось вище, подати до Суду, це ознака Боротьби, а наші герої звикли до вистав. Отже Замовником виступає Влада, в певних її інституціях - Офіс генерального прокурора (ОГП), Київська міська військова державна адміністрація (КМВДА), Міністерство культури та інформаційної політики (МКІП), а разом Офіс Президента, саме цей орган і призначає Генерального прокурора і очільника Військової адміністрації в Києві. І відповідно, тільки Офіс Президента може дати наказ ОГП почати справу. А далі, починається тонка гра з народом, через залучення його до створення колективного міфу.

З однієї сторони, підсвідомо, у всіх народів з найдавніших часів, склалася парадигма: народ це Добро. Влада – зло. Людям простіше ділити все на «чорне» і «біле», не вдаючись до тонкощів. Але реальний світ значно складніше. Це цілий інститут з величезним апаратом чиновників, який існує саме для того, щоби регулювати різні аспекти взаємовідносин в суспільстві. І в даній ситуації можна споглядати як Міф стикається з Реальністю. За законом жанра, «Герой» від народу повинен протистояти Владі. Але в дійсності, «Герой» апелює до влади (як зазначалось вище, наприклад, хештегом в ФБ «підтримаємо прокурора»). Тут і потрібно усвідомити, «Герої-активісти» не є представниками народу ,вони тільки використовують Міф в інтересах певних гілок Влади. І перевіряється це дуже просто, потрібно тільки спитати хто надав їм мандат представляти народ? І тут потрібно, все таки зясувати то яке місце займає Держава в створені колективного міфу, і чому саме представники Влади є замовниками даного міфу? Для цього потрібно розкрити ще один міф «вплив Держави»

Частина 4. Міф третій «Вплив Держави».

Цей міф, як раз і виступає як фантомний біль з тих часів, коли Держава, дійсно, керувала і володіла всім і впливала на все. З тих часів, коли російські царі були «господарями землі російської», потім комуністична ідеологія не залишила жодних шансів для приватної власності і ініціативи. Століттями, людям вбивали в голови, що вони «холопи», від яких нічого не залежить. А е «Пан -барін», пізніше «начальник», от вони за всіх все вирішують і виступають єдиним критерієм, хто правий. Хто ні. З часом, ця функція передалася чиновникам. Тому і на підсвідомому рівні людям простіше сприймати Чиновника/Начальника як єдине джерело істини. І в даному випадку, археологи виступають саме як чиновники від археології. Звідси, і підсвідома довіра до них людей. Але це так само Міф.

А що же насправді відбувається з погляду Закону? Дійсно, існує пам’ятка національного значення «Китаївське городище і група курганих могильників». Згідно чинного законодавства, для того щоби «поселення» стало пам’яткою археології, його потрібно внести в Реєстр нерухомих пам’яток культурної спадщини. Але тільки після того, як археологи передадуть свої напрацювання розробникам документації, а ті, в свою чергу, передають на затвердження в Міністерства культури та інформаційної політики (МКІП). Що і на якому етапі зроблено, сказати важко, оскільки чиновники розмивають власні повноваження і ще сильніше – власну відповідальність.

Але головне, потрібно зрозуміти, не археологи, а Мінкульт визначає наявність/відсутність Поселення як пам’ятки. Це по Закону. Але ми маємо справу не з Законом, а колективним міфом, який працює за іншими правилами.

А що стосовно існуючої пам’ятки, яка внесена в Реєстр, тобто Городище і кургани?Згідно того ж законодавства, саме держава в особі МКІП, відповідає за належний стан пам’ятки. Але кожен хто бував там, може відзначити, що стан її…м’яко кажучи далекий від належного. Хоча, як зазначалося вище, саме чиновникам вирішувати, належний стан чи ні.

Парадокс в тому, що саме Закон, поставив Чиновника вище Закону. Рішення чиновника і є Закон! Тому даремно боротися з корупцією поки буде продовжуватись подібний стан речей.

То наскільки чиновники можуть бути єдиним джерелом істини, а Держава може впливати на все? Нажаль, потрібно визнати, в умовах сучасного Світу, Глобалізації і ринкової економіки, Держава в сфері культурної спадщини, є абсолютно безпорадною інституцією. Чиновники, з їх безвідповідальністю, розмитими повноваженнями і нерозумінням що таке праця на результат, ніколи не зможуть, а ні зберегти культурну спадщину, а ні використовувати на користь суспільства.

В сучасному світі, панує форма державно-приватного і приватно-громадського партнерства. Але щоб це запрацювало і у нас, потрібно, для початку усвідомити, що часи міняються, що не можна весь час створювати і існувати в умовах колективного міфу.

Для того щоби підвести остаточну рису під тим для чого це все було викладено потрібно усвідомити, ми живемо в Інформаційну еру, коли Інформація може виступати і капіталом і Зброєю. І в залежності від того, як кожен з нас може цим користуватися, залежить місце кожного, в цьому Світі. Ховатися за Міфами ігноруючи Реальність, не тільки хибна позиція¸ а і небезпечна. Ми кожного дня стикаємось з різними міфами, як своїми, так і нав’язаними іншими людьми і країнами. І відрізнити правду від фейка, не ввести себе в оману, дуже складно.

І на останок, подивіться зображення композиції від генуезького Майстра Франческо Квейроло. Вона знаходиться в капелі Сансеверо де Сангрі в Неаполі. Майстру знадобилося сім років на створення шедевру, щоби в мармурі, своїм Талантом і Працею, передати ілюзорність наших страхів і оман в яких ми знаходимось постійно.

Тому дозволю дати пораду - дивіться на Світ критично, піднімайте власну освіту, вчіться працювати і не бійтеся помилок, цікавтеся різними речами, вмійте ставити запитання і шукати відповіді. І пам’ятайте, Час не стоїть на місці. Не опиніться в Його пастці і не вводьте себе в Оману.