"Сподіваюся, що на прикладі мого сина люди зрозуміють: живімо своїм життям і не пускаймо сюди чужу країну", - з таким емоційним меседжем звернувся нещодавно до земляків батько легендарного бійця, В'ячеслава Кирилова, добровольця з позивним "Козак".
В'ячеслав Кирилов, позивний "Козак": віддав усе за мир на своїй землі
Смерть сина на фронті була настільки раптовою, що чоловік досі не може отямитися. Згадує, наскільки ідейним він був хлопцем, готовим іти до кінця. Тому не вважає, що віддав життя даремно – кожен, хто спілкувався зі Славком, надихався його настроєм.
Гороскоп на п'ятницю 22 листопада для всіх знаків Зодіаку: день для змін та простих радостей
Масштабне березневе підвищення пенсій: 2300 отримають не всі
Не наплутайте з показниками лічильників цього місяця: Нафтогаз звернувся до українців
Українцям приготували нові виплати: хто отримуватиме 4500 грн щомісяця
Юрій Петрович зазначив, що син завжди захоплювався епохою козацтва, більш того – удома навіть була фамільна реліквія, шабля, якою зарубали 101 людину. Дідівська кров заграла, навіть люльку курив на зразок своїх легендарних предків, інколи медитував і вивчав прадавню українську культуру.
Народився Кирилов у Білгороді-Дністровському, потім разом із родиною переїхав до Одеси, згодом – у Тюменську область, вступив в училище, опановувати професію кухаря. Батько відкрив свою фірму із перевезення вантажів, з мамою розлучився. Спочатку син також хотів займатися бізнесом, але війна змінила плани кардинально, пішов служити в "Азов", восени 2014 року.
"Я 25 років прожив в Росії і розумію, що це таке. Вони не вважали українців за націю, а за людей другого сорту. Як розповідали хлопці, син був в штурмової роти. Їх називали "смертниками". Він часто говорив, що мене куля не бере. Фізрук описував мені один епізод: йшов бій, оголосили скільки "двохсот", "трьохсотих", Славіка немає, і тут як в кіно, горить якийсь БТР і Славик, як з вогню виходить. Питають, чого ти на рацію не відповідав, а він сказав, що трьохсот вантажив в машину. Фізрук говорив, що тільки за його даними, Славік витяг 6 поранених з поля бою", - згадував він.
Славка взагалі знали, як безстрашну людину. Міг дістати гранату, висмикнути чеку, і поки на "тій стороні" всі розбігалися, використати момент. Мирне життя було не для нього.
Зателефонував останній раз додому якраз перед "зачисткою" Широкиного, говорив спокійно, ніби нічого не сталося. Але в той день отримав поранення, сам вантажив побратимів у БТР, в хлопців також поцілили.
"Повідомили мені про загибель сина 15 числа, і взагалі, офіційно вважається, що він загинув 15 лютого. Перед тим, як привезти Славу в Одесу, "азовці" сказали, що хочуть попрощатися, тому що він був гідною людиною - і зробили спочатку прощання у себе в підрозділі. Останньою волею Славіка було, щоб його кремували. Син вважав, що воїна повинні спалити, щоб він міг переродитися. Ми зробили так, як він хотів", - підсумував Юрій Петрович.
Дивіться: Доброволець із позивним "Козак"
Нагадаємо, морський піхотинець красномовно показав ціну життя на фронті.
Як повідомляв Знай.ua, зниклий без вісти екіпаж чотири роки шукають в Азовському морі.
Також Знай.ua писав, народний герой України з останніх сил бореться за життя.