Життя і творчість українських емігрантів за кордоном у радянські часи практично ніхто не досліджував, хіба що спеціальні органи влади. Про це пише УП.

Тому й імена вихідців з України, зірок європейського німого кіно, таких як Ксенія Десні, Володимир Стрижевський, Александер Ґранах і досі маловідомі у нас.

Серйозною перепоною для емігрантів-акторів став прихід звуку, який вимагав іншої манери гри та поставленого голосу. Багатьом завадив слов’янський акцент.

Від зйомок у компаніях продюсерів-емігрантів актори поступово переходять до місцевих студій, які наприкінці 1920-х перебували в скрутній ситуації через наступ голлівудського кінопрокату.

Подібна історія трапилася з акторкою українського походження Ксенією Десні (Десницькою), яка народилася у місті Остер.

Популярні новини зараз

Дощі, грози і навіть заморозки: шашлик на Великдень доведеться відкласти, синоптики попередили про негоду

Травень буде дуже важким для українців, але 2 знакам Зодіаку пощастить: хто ці щасливчики

Комунальні платежі скасовуються: названо категорію осіб, якій можна не платити

Як відмовитися від отримання повістки, щоб вам за це нічого не було

Показати ще

Ксенія Десні на обкладинці німецького журналу 1925 року

Вперше виїхала до Берліна на початку 1910-х, там ще зовсім юною у 1911 році народила доньку Тамару – майбутню зіркову актрису німецького і французького кіно.

Сімейне життя склалося невдало і Ксенія з дочкою повернулася додому.

Ксенія Десні у стрічці Вежа мовчання (1925)

Але ненадовго. У 1917 році, тікаючи від більшовиків, актриса з сім’єю виїхала до Константинополя, заробляла на життя танцівницею у вар’єте під сценічним псевдонімом Дада.

На початку 20-х емігрувала до Берліна, де вирувало бурхливе кінематографічне і культурне життя.

Саме там побудувала зіркову кар’єру в творчому тандемі з режисером-емігрантом з Риги Йоханнесом Ґутером.

Однією з перших гучних ролей актриси стала екранізація п’єси "Чорна Пантера і Білий Ведмідь" політичного і культурного діяча Володимира Винниченка, який також вимушено опинився в еміграції.

Справжнього успіху актриса і режисер Ґутер досягли у 1924 році, коли перейшли працювати на одну з найбільших німецьких кіностудій UFA.

Тут Ґутер зняв чи не найвідоміший свій фільм – містичну мелодраму "Вежа мовчання".

Кар’єра актриси стрімко розвивалася – за шість років вона зіграла майже 20 ролей, а після приходу звуку з’явилася на екрані лише один єдиний раз.

Алєксандер Ґранах, фото УП

Наслідком напливу емігрантів у Європу стала мода на російське, зокрема, і на так званий "руссо фільм".

На європейських екранах дедалі частіше з’являлося дореволюційне життя і побут Російської імперії, екранізації класиків, переосмислення революційних події 1917 року.

Спочатку ці теми розробляли переважно режисери-емігранти, а згодом естафету перехопили місцеві режисери, мало обізнані з культурою регіону.

Фільми, які експлуатували "російський міф", не заглиблюючись в деталі, емігранти зневажливо називали "клюквою".

Фільм 1928 року "Ад’ютант царя" Стрижевського знятий на російському матеріалі, але з прискіпливою увагою до побутових деталей, костюмів і типажів героїв.

У шпигунській драмі помітний сум за дореволюційним життям, яке постає втраченим раєм.

У фільмі можна побачити блискучу гру ще одного українського емігранта – галичанина Александера Ґранаха (справжнє ім’я – Єссая Шайко Ґронах).

Він грає зловісного незнайомця, який мовчазно стежить за головними героями.

Ґранах (зліва) в ролі містера Кнока в фільмі Носферату. Симфонія жаху (1922) Фріфдріха Мурнау

Його фігура привносить у фільм атмосферу німецького експресіоністичного фільму, зіркою якого він уже був на час зйомок "Ад’ютанта царя".

Обов'язково підпишись на наш канал у Viber, аби не пропустити найцікавіше

Нагадаємо, що відома фотомодель показала пишні персики в шоколаді - "Повний пакет без докорів".

Як повідомляв портал "Знай.ua", Шакіра, Джорджина Родрігес і Антонелла Рокуццо - рейтинг найпопулярніших коханих футболістів, які підкорили мільйони.