Україна, Молдова та Грузія живуть із територіями, які Росія використовує як важелі тиску: окупований Крим, Придністров'я, Абхазія, Південна Осетія. До 2023 року подібну функцію виконував і Карабах – але Азербайджан повністю відновив над ним контроль. Це не означає, що інші конфлікти підуть тією самою схемою, проте карабаський результат доводить: навіть присутність, яка тривала десятиліттями, не обов'язково остаточна.
Про це пише Телеграф.
Москва збирала такі точки опори на пострадянському просторі з початку 90-х: Придністров'я – з 1992 року, Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008-го, Крим та частина Донбасу – з 2014-го, Карабах – з 1991-го, де після Другої карабаської війни російську присутність закріпили "миротворці". Схема скрізь одна: затяжний конфлікт, який Росія розпалює та використовує, лояльні до Кремля функціонери на місцях, власний військовий контингент як страховка. За тридцять із лишком років ця система дала збій лише раз – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за добу повернув собі Карабах, позбавивши Москву її плацдарму.
У Карабаху Росія відвела собі роль незамінного арбітра, і досі вона здавалася незламною. Тристороння угода листопада 2020 року надавала Кремлю право тримати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові пости у невизнаній «НКР» обіймали люди, які безпосередньо пов'язані з Москвою. У 2022-му її «держміністром» став «гаманець Путіна» Рубен Варданян – мільярдер, який раніше очолював «Трійку Діалог», через яку, за розслідуванням OCCRP, роками йшли непублічні платежі близьким до Кремля фігурам. Призначення читалося однозначно: Москва не йде, а укорінюється.
Розв'язка настала швидко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала сепаратистську оборону, «НКР» оголосила про саморозпуск, а її керівництво разом із Варданяном опинилося у бакинському СІЗО. Російські миротворці не втрутилися і в червні 2024 року достроково пішли.Росія настільки ослабла і втратила важелі впливу, що навіть Єреван, давній союзник Москви, почав зближення з ЄС.
Для України, Молдови та Грузії досвід Азербайджану важливий як доказ можливості змінити нав'язаний порядок, а не пряме керівництво до дії: кожен конфлікт має власний баланс сил і контекст. Однак після Карабаху аргумент про безальтернативність статус-кво звучить менш переконливо – зокрема й щодо Криму. Москва вже втратила одну територію впливу, отже, її інші позиції теж не варто вважати вічними.