Микола Томенко: Захистити українське село – означає захистити Україну

Команда Громадського руху «Рідна країна» активно підтримує позицію українських аграріїв, які протестують проти ухвалення парламентом законопроєкту, що ним від жовтня наступного року запроваджується ринок землі. Причини протестів зрозумілі: тоді величезні земельні масиви зосередяться у власності агрохолдингів чи новітніх феодалів. Існують і певні лазівки, через які на ринок землі зайдуть іноземні покупці. Тобто, так чи інакше, український селянин залишається ні з чим, а Україна втрачає своє найбільше багатство – землю.

Наша позиція гранично чітка, і вона стосується не лише української землі.

Якщо проаналізувати ініціативи й попередньої влади, й теперішньої – створюється враження, що нами керують правнуки Кагановича.

Лазар Каганович, якого скерувала свого часу більшовицька влада знищувати Українську державу, казав: «Щоб знищити Україну, треба знищити українського куркуля». Тобто, українського господаря. Бо він – власник, він дбає про свою, українську, землю, і він – український патріот, адже дбає про Україну.

Що треба, щоб знищити українського «куркуля», тобто справжнього господаря? Треба забрати в нього землю й переселити до міста – щоб він забув рідні мову, культуру, традиції.

Але сьогодні біда не лише з землею. Якщо ви прочитаєте всі документи, ухвалені парламентською більшістю та урядом, то побачите, що ось вони – правнуки Кагановича, які заходилися знищувати українське село.

У програмі діяльності Уряду записано, що клас у сільській школі може існувати лише за умови, що в ньому налічуватиметься не менше ніж п’ятнадцятеро дітей. Сьогодні діє норма – п’ятеро дітей. Тепер уявімо, скільки збережеться сільських шкіл, якщо відбудеться перехід на норматив 15-30 дітей у класі.

Яценюк , а затим Гройсман протягом 5 років ліквідували 2100 шкіл. Я підрахував, що в разі ухвалення норми наповнення класу, запропонованої нинішнім Урядом, своє існування припинять іще близько 5000 шкіл.

Наступна «новація» з Програми Уряду: лікарні другого і третього рівнів будуть розташовані на відстані не менше ніж 60 кілометрів. Як доїхати до лікарні, скажімо, старшій чи недужій людині? Враховуючи бездоріжжя, відсутність транспортного сполучення, неможливість знайти машину – людина двічі помре, поки дістанеться тієї лікарні!

Але це ще не все. У тій таки урядовій Програмі бачимо, що закладів культурних послуг (маються на увазі біблотека, музей, Будинок культури) має бути не більше, ніж один на 6-8 тисяч громадян. Нескладно порахувати, скільки будинків культури, бібліотек, музеїв буде закрито.

Отже, захищаючи від розпродажу і розграбування українську землю, ми захищаємо від знищення українську культуру, українську мову, українське село. Бо якщо ця урядова Програма з освіти, культури, охорони здоров’я буде реалізована – українського села не стане.

Існує такий німецький вислів: у німецькому селі заховані дух німецький, німецькі енергія й сила. Ми, українці, маємо всі підстави стверджувати, що наше, українське село – це осердя українського духу, українських цінностей і світогляду. Не стане українського села – не буде українського духу, світогляду, цінностей і – ширше – Українського Світу. А значить, самої України.

Тож я і мої однодумці переконані: жодного рішення щодо землі й села Верховна Рада та Уряд не можуть і не мають права ухвалювати без погодження з людьми, які живуть і працюють у селі. Тільки ці люди мають право і повинні визначати стратегію розвитку українського села, а отже – долю України.

Велика біда, що до влади прийшли люди, які не живуть в Україні. Вони тут заробляють. Їхні родини мешкають за кордоном. Вони за кордоном платять податки.

(Принагідно зауважу: варто було б у законі про вибори записати, що голосувати може тільки платник податків. Якщо людина не платить податки в Україні, вона не може брати участі у виборах).

Нині міністрами стали люди, які зберігають свої статки на закордонних рахунках. Прийшли до влади, заробили і поїхали на своє «закордоння».

Недаремно ж бо відтепер є міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства: поприходили ті, хто торгує економікою й сільським господарством. У народі кажуть: був вінницький базар, а тепер – уряд «торгашів». Щоправда, теперішні хитріші – вони працюють з транснаціональними корпораціями…

Отже, Україна як ніколи потребує нашого захисту. Ми здатні захистити Україну тільки разом. Немає «українських партій» – є українські село, мова, культура, традиції. Є Україна. Неукраїнські й проти українські владці нехай їдуть до своїх закордонних маєтків. А нам – жити на рідній українській землі, любити її й захищати.

Микола Томенко,

Лідер партії «Громадський рух «Рідна країна»