Чи бачить Голова Держкіно реальні ризики розвитку кіноіндустрії?

Примітно, що про напрямки розвитку кіноіндустрії голова Держкіно говорив, в рамках нещодавньої дискусії «Дня арт-кіно Європи», в київському кінотеатрі «Жовтень», пише Багнет. Судячи з усього, європейські кінопрактики голові нашого кіновідомства не чужі. У всякому разі, крім традиційних для нас проблем «розгулу аудіо-візуального піратства» і низьку купівельну спроможність, Філіп Іллєнко підняв питання того, що бюджетні кошти є сенс перенаправити від надлишкового виробництва контенту до стимулювання його розповсюдження.

«Якщо говорити про повнометражне українське кіно, - цитуємо Іллєнко - то 20-25 кінокартин на рік нам досить. У зв'язку з цим мене засмучує перспектива розподілу коштів на розвиток індустрії, коли в держбюджеті 2019 закладено збільшення обсягу на виробництво контенту. При тому, що там нема плану підтримки розвитку кінотеатрів в малих містах, збільшення витрат на промо кінокартини, або кроків спрямованих на боротьбу з аудіовізуальним піратством».

Саме обсяги, принципи розподілу та оцінку ефекту, - ставлять за провину голові Держкіно щоразу, коли мова йде про держполітику у сфері кінематографа. З одного боку, стимулювання виробництва необхідно, з іншого «продавлювання ринку» при все ще неконкурентному контенті, - це пряме відсилання до «радянських» практик, про що пишуть Європейські колеги з «EUReporter» у великому, аналітичному матеріалі про українську кіноіндустрію: «Кіноринок України: динаміка розвитку та загроза «радянізації»!».

Автори статті вважають, що багато в чому волюнтаристська політика держпідтримки несе ризики «радянізації» кіноіндустрії, несе корупційні ризики, і, відповідно блокування тієї позитивної динаміки, яка в кіноіндустрії намітилася. Вони відзначають, що «зараз робляться активні спроби відновити радянську систему прямого державного контролю над кіновиробництвом і кінопрокатом, «ручного »управління нею».

Більше того, в гірших традиціях держрегулювання робляться спроби використовувати Антимонопольний комітет України, як інструмент тиску на окремих гравців ринку, з метою перерозподілу корупційних потоків. На прапори також піднімаються гасла протиставлення «американського» і «національного» кіно, що «взагалі» відсилає до періоду «холодної війни». Але, тим не менше висновки в статті оптимістичні, європейці вважають, що оновлений склад АМКУ, після Майдану очолюваний Юрієм Тереньевим, здатний піти від практик «папередніків», і оцінювати те, що відбувається в індустрії з позиції розвитку ринку за західними стандартами.

Ну і риторика голови Держкіно останнім часом, вселяє оптимізм за частиною системного і цивілізованого підходу до основних проблем, та шляхами їх подолання. У всякому разі всі гравці ринку і виробники, і кінотеатри, і прокатники, і тим більше глядачі в цьому зацікавлені.