Жахи ув’язнення: викрадення людей в Україні ставлять на потік

18 червня минулого року в Києві невідомі викрали керівника Департаменту електропостачання «Укрзалізниці» Валерія Людмирського. І ось тільки в кінці березня стало нарешті відомо, що Людмирський живий. Міністр внутрішній справ Арсен Аваков написав на своїй сторінці в "Фейсбук" про те, що правоохоронці звільнили викраденого.

«Вчора вночі в приватному будинку в селі Фастівець Київської області правоохоронці виявили підвальний тайник-бункер, що складається з 2 камер, обладнаний вентиляцією, освітленням, водопостачанням і каналізацією, броньованими дверима і постійним відеоспостереженням - приміщення явно спеціально готувалося для тривалого утримання заручників», - написав Аваков.

Як в Україні викрадають людей, дізнавався "Знай.ua".

Жахи ув’язнення

Згідно зі статистикою МВС, щороку (починаючи з 2014-го) в Україні з різних причин зникає близько 5 тисяч людей. Згідно з тією ж статистикою - кожного десятого зниклого знаходять мертвим. У цю ж статистику потрапляють і ті, хто піддався новому виду бізнесу - кіднепінгу.

За даними Генпрокуратури, в 2013 році було заведено 27 кримінальних проваджень за статтею «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини». А за 9 місяців 2016 року - таких виробництв уже 73.

Точною статистикою про викрадення не володіють навіть у правоохоронних органах. Викрадення бувають різні - і в залежності від виду ними займаються різні підрозділи. У більшості випадків потерпілим слід доводити, що викрадення дійсно має місце. Але якщо аналізувати ЗМІ, то ситуація просто катастрофічна, і навіть може скластися думка, що в Україні чи не кожного дня викрадають людей серед білого дня прямо на вулицях.

У 2012 році ввечері відбулося викрадення керівника великого підприємства з видобутку природного газу «Нафтогазвидобування» Олега Семінського. Його викрали 3 лютого 2012 року і протримали в полоні близько 3,5 року. Незважаючи на те, що замовники й виконавці злочину вже відомі і слідству, і самому потерпілому - кінець цієї історії ще не близький.

«Мене привезли в приватний будинок. Думаю, що він був десь в напрямку Чернігівської області - інтуїтивно відчував, в який бік ми їдемо. Перше, що почув, коли мене привели на другий поверх будинку - це те, як хтось штампує печаткою документи. Упевнений, що це штамп ЗАТ «Нафтогазвидобування», який я завжди возив з собою, навіть на відпочинок», - згадує Олег.

Семінського замкнули в сауні, скувавши ззаду руки і надівши на голову маску. Ніхто нічого не пояснював, нічого не вимагав. Лише зрідка викрадачі вели розмови між собою. Олег запам'ятав голос ватажка банди - незвичайний бас. Уже пізніше у слідчого Олег чув цей голос у записі - він належав колишньому президенту Федерації гандболу України Андрію Мельнику.

«Кілька разів на день викрадачі підходили до мене і відводили в туалет. Раз в день приносили чай і бутерброди, могли розкувати руки і дозволяли підняти маску тільки в туалеті. Потім мені сказали, що потрібно провітритися - поклали знову в автомобілі на підлогу і відвезли кудись - я майже весь час був у масці. Там дали телефон і наказали, що сказати дружині: зі мною все нормально, я затримуюся на роботі, мені потрібно підписати важливі документи. Але трубку у дружини взяв міліціонер, почав питати, де я перебуваю, і телефон у мене відібрали», - згадує Семінський.

Тоді, 5 лютого 2012 року він востаннє почув голос дружини за 3,5 року. А далі було ув'язнення...

«1,5 року мене тримали в темному санвузлі. Ліва рука була прикута наручниками до підлоги, друга була вільною. Я лежав на підлозі, без ковдри і матраца. На мені постійно була маска, а в вухах беруші. Там же стояла відеокамера. Якщо я намагався зняти маску або витягнути беруші - мене починали бити. Я був у відчаї. Від постійного лежання у мене з'явилися пролежні, в лежачому положенні перестає працювати шлунок - їсти мені зовсім не хотілося. Я нічого не бачив у масці...» - Олег досі без здригання не може згадувати той період зі свого життя.

Семінському викрадачі заявили, що він винен їм 200 мільйонів доларів. Раніше був винен Миколі Рудьковському, а тепер їм. Запропонували скористатися інтернетом і перевести їм всю суму.

«Боргів у мене не було. Працював я завжди прозоро. Деякі накопичення були, але на картці в банку в мене такої суми навіть приблизно не було. Були якісь активи - автомобіль, будинок, автомобільний бізнес, але для того, щоб отримати за них гроші, потрібно всім займатися і продати для початку. У мене були жахливі пролежні, плюс пісок в нирках, не працював шлунок. Я був побитий. Мені не давали зрізати нігті або підстригти волосся. Але найголовніше - я був морально зломлений. В умовах повної ізоляції і з маскою я просто починав сходити з розуму. Щоб вижити, думав про сім'ю, починав згадувати таблицю множення, столиці країн світу, якісь ще банальні речі», - пояснює викрадений.

Уже тоді він зрозумів, що викрадення пов'язане з його роботою в «Нафтогазвидобуванні» - Олег володів 10% акцій компанії, решта розділили між собою Нестор Шуфрич і Микола Рудьковський. В організації свого викрадення Семінський відразу ж запідозрив Миколу Рудьковського.

Через півтора року полону Олег Семінський готовий був добровільно померти (зі 102 кілограмів він став важити 62 кілограми). Своїм викрадачам він сказав, що відмовляється від їжі і води. І дійсно три дні нічого не вживав. На четвертий день його побили і силою змусили їсти.

23 травня 2015 року Семінського привезли в багажнику автомобіля «Шкода Октавія» та викинули в лісі недалеко від Макарівської розв'язки Житомирської траси, де його підібрав водій далекобійник.

«У мене був шок і я відразу ж сказав водієві, що він перша людина, яку я бачу за 3,5 року. Він розгубився, але дав телефон подзвонити», - згадує Семінський.

Його сім'я, друзі і близькі з моменту викрадення встигли навіть поховати чоловіка.

Генеральною прокуратурою України було порушено кримінальне провадження за фактом умисного вбивства Олега Семінського. Зараз по його справі триває слідство. Досудовим розслідуванням уже встановлено, що підконтрольні Рудьковському люди в кінці 2012 року звернулися до ОЗУ під керівництвом Андрія Мельника, щоб викрасти Олега Семінського з метою його вбивства і перерозподілу акцій «Нафтогазвидобування», оскільки той був акціонером компанії. Діями викрадачів управляли кримінальні авторитети Юрій Єриняк на прізвисько Молдаван і Р. Салаватов на прізвисько Салават. Слідство триває, але зараз слідчий Дмитро Сус відсторонений від розслідування, Микола Рудьковський вже за кордоном, Салават оселився в Криму, а Юрій Єриняк, за чутками, був затриманий, але знову відпущений українською Фемідою.

Люди як товар

На початку серпня минулого року в Києві викрали Світлану Суміну, а через місяць поліція знайшла в лісі її тіло. Жінку вбив її знайомий, щоб не віддавати борг в 40 тисяч доларів.

9 вересня в Києві викрали 9-річну Діану Кормич. Як потім стало відомо - дівчинку у матері викрав її батько і відправив до Москви.

13 жовтня в Чернівцях невідомі в зеленій формі викрали волонтера Петра Кондрака.

Правозахисник і експерт з особистої безпеки Ярослав Дунаєв на наше прохання проаналізував найрезонансніші випадки викрадення людей.

«Не можна сказати, що раніше таких випадків не було. Вони були. Ще тоді їх класифікували за трьома напрямками. Перший напрямок - побутові випадки. До них я відношу розлучення батьків, які не можуть поділити дитину, розіграш родичів, спроба вимагання грошей з колишнього коханого, самоорганізація викрадення або просто втеча з великою сумою або від відповідальності. Це, на жаль, життя. Другий напрямок - це маніяки. Вони були і є, і хтось стає їх жертвою. І третій напрямок - рішення шкурних питань таким ось способом. У 2010 році був випадок в Олександрії, коли приватного підприємця викрали на замовлення його компаньйона і друга - у якого він позичив гроші. Уже тоді такі випадки викликали шок у суспільства», - розповів Дунаєв.

Викрадення як поствоєнний синдром злочинності

Правозахисник вказує на те, що більшість випадків викрадення якраз пов'язані з рішенням грошових питань. Перші випадки викрадення людей почалися ще з 80-х років - організована злочинність підняла голову, потрібен був початковий капітал. Стабілізувати ситуацію вдалося до кінця 90-х років.

«Уже тоді організована злочинність почала домагатися контролю над тіньовою економікою, і не тільки для збагачення, а й щоб «цеховики» (підпільні підприємці. - Авт.) перестали бути самостійними фігурами і потрапили повністю під контроль. Уже тоді кіднепінг став важливим методом впливу на «цеховиків». І справді - як можна рипатися, якщо викрали твою дитину або твою дружину? До того моменту такі персонажі були або посаджені в більшості, або перебиті. А злодії нагорі домовилися дітей і родичів один одного не чіпати. Але часи минули, стагнація закінчилася, і почалась нова економічна криза - знову почали з'являтися «цеховики», плюс із в'язниць вийшли старі кадри. З'явилися і нові беззаконня - як результат революції і війни. І єдиним способом домогтися слухняності на своїй території залишається кіднепінг. І кіднепінг при рішенні шкурних питань відіграє чи не головну роль, як крайній засіб. Запитайте себе, на що ви підете, якщо вас викрадуть, будуть катувати або вашу дитину? Будь-яка нормальна людина піде на все і навіть більше, щоб його і його сім'ю залишили в спокої», - каже Дунаєв.

Один аспект проблеми - посилення тиску криміналу на бізнес. А другий - в Україні, як і раніше, немає незалежних судів і чесних правил гри. З такою точкою зору погоджується і творець Київського УБОЗу, колишній керівник Управління кримінальної розвідки ГУБОЗ МВС Валерій Кур.

«З точки зору пересічного громадянина, відбувається жахлива річ - ми повертаємося в минуле. А з точки зору професіоналів відбувається цілком прогнозоване явище - так званий умовно поствоєнний синдром. Згадайте, який сплеск злочинності був після закінчення Другої світової війни. Коли держава, зруйнована війною, знаходиться в кризі і руїнах, відбувається різкий сплеск бандитизму. У звичайних умовах держава серйозна, вона здатна справлятися зі злочинністю та злочинності доводиться вдосконалюватися, щоб щось мати.

Наприклад, з'являється професіоналізація - коли злодій повинен десятиліттями сидіти в тюрмі і вдосконалювати свої навички. Наприклад, той же «щипач» (кишеньковий злодій. - Авт.) повинен роками вчиться майстерності, щоб нишпорити по кишенях, і при цьому не попастися. В умовах поствоєнного синдрому все виглядає трохи інакше. Злочинності не потрібно удосконалювати свої навички. Їм набагато простіше організуватися в банду або зграю», - каже Кур.

Запобігти замаху може ...інтуїція

Найскладніша форма кіднепінгу спостерігається в зоні військових конфліктів - формування, прикриті однією зі сторін, становлять цілі списки і плани з викрадення людей. За допомогою силовиків такі викрадення стають бізнес-проектами. У таких випадках виникає ціла інфраструктура з кіднепінгу - одні добувають спеціальність і набивають руку, інші надають приміщення для утримання викрадених, є документи, які прикриють їх в разі виявлення, і навіть є власна легенда.

У прямій зоні ризику зараз опинилися люди з грошима, бізнесмени-тіньовики, ті бізнесмени, які намагаються перейти "в тінь" в умовах кризи, відомі люди, у яких є цінності, а також ті, хто має доступ до інформації.

«Далеко не всі можуть знати, викрадуть їх завтра чи ні. Але якщо у людини бізнес - варто по можливості найняти охорону, поставити в будинку сигналізацію, камери. Хоча, якщо операція розроблена професійно - це мало чим допоможе. Тут, скоріше, повинна спрацювати інтуїція, в деяких випадках людина отримує якісь натяки. Наприклад, варто затурбуватися, якщо раптом на машині був виявлений трекер, якщо невідомі цікавилися особистою інформацією, якщо побачили за собою стеження», - розповідає Валерій Кур.

За 2016 рік тільки по Києву було скоєно 455 злочинів, пов'язаних з незаконним позбавленням волі або викраденням людини. І цей вид злочинності явно не йде на спад. Протягом дев'яти місяців 2016 року в Києві було відкрито 53 провадження у ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення). Найбільше викрадень було скоєно в Солом'янському районі - 11 випадків. За ним слідує Дарницький район - 9, Шевченківський - 6 і Дніпровський - 5. Святошинський, Подільський і Голосіївський райони - по 4 викрадення. Печерський та Оболонський - по 3. Найменше викрадень зареєстровано в Деснянському районі - 1 особа.

В кінці 2016-го Служба безпеки України спільно з поліцією і прокуратурою затримала організатора злочинного угруповання, що займалось викраденням людей для викупу. В ході затримання спецслужби звільнили заручницю, за яку злочинці вимагали 150 тис. доларів.

У Київській області співробітники карного розшуку Нацполіції спільно з СБУ затримали чотирьох зловмисників, які викрадали людей заради викупу, займалися розбійними нападами та крадіжками.