«Російський серіал – це клініка. Це жахлива річ, це як радіація»

Законом від 5 лютого Верховна Рада заборонила телетрансляцію серіалів і фільмів, знятих у Росії від 2014 року - відколи РФ розпочала військову агресію проти України. Потріпили під табу також стрічки,створені після 1991 року, які пропагують армію і правоохоронні органи РФ.

У прокаті стрічки виробництва РФ можуть з'являтися, якщо Держкіно не висуватиме претензій до змісту фільму.

Про революційне нововведення, яке викликало надії та дискусії, розмовляємо з кінорежисером, автором проектів "Мудаки. Арабески", "Україно, goodbye!", "Вавилон 13" Володимиром Тихим.

- Біда в тому, що в Україні нема власних високоякісних телефільмів, серіалів, публіцистичних програм, - говорить Володимир Тихий. - Тих, які би брали на себе відповідальність за вплив на суспільство. Тут заборонами нічого не вирішиш. Практика заборон є популістською. Такі кроки влади викликають суспільний резонанс. Скидається, наче у владі відбувається якась "робота". Але насправді її немає.

Наші телеканали активно послуговуються зарубіжним продуктом. Зокрема й часто низькоякісним російським. Це дає ілюзію, що не обов'язково витрачати великі кошти й знімати щось своє.

- Наше телебачення це такий собі симулякр. У більшості розвинених країн телебачення це найактивніша складова системи медіа. Західні медійники порушують проблеми, які зараз і тут є найгострішими. А наші канали намагалося всіми правдами й неправдами з себе цю відповідальність скинути. Тому перетворилися на баришників, які щось купують дешево і продають його дорого. У людей, які зараз керують найпотужнішими мас-медійними каналами, саме така свідомість. Вони вже не зміняться.

Чесно кажучи, вихід я бачу в тому, що багато глядачів пішли "з телевізора". По факту за ними тепер підуть ще рекламодавці. Не всі, звісно, бо домогосподарки є цільовою аудиторією досить потужних торгових імперій. Наші канали більше нагадують дитячі. Включаєш, дитинку посадив – і ніхто нікому не заважає.

Цим рішенням парламент дають телеканалам копняка під зад. Це може спонукати їх до змін?

- Українські канали повільно змінюються. А тут потрібно здійснити швидку модернізацію. У них на це може піти десятиріччя. Але часу вже немає. Є умовно десь рік-півтора. За короткий час вони не встигнуть суттєво змінитися. Хіба що робитимуть якісь конвульсивні спроби. Видаватимуть фейки замість національного продукту. Російський серіал – це клініка. З людьми, які таким займаються, відбуваються незворотні процеси. Це жахлива річ - це як радіація. Ви сподіваєтесь, що канал "Інтер" стане виробником якісного національного серіалу? Та цього ніколи не буде.

Проте створюється Суспільне телебачення. Тяжко, за нього іде боротьба. Є альтернативні канали, які працюють через інтернет. Та поки на класний якісний серіал в Україні нема ні грошей, ні розумних голів, які могли би дати на такі проекти кошти.

Актуальне документальне кіно, яке знімає "Вавилон 13", не надто затребуване на ТБ?

- Ми давно намагаємося працювати з національними каналами. Але на телеканалах працюють люди, які живуть реаліями початку 2000-х. Вони не можуть зрозуміти - як те, що ми робимо, можна поставити себе в сітку в прайм-тайм. А що скажуть домогосподині? Вони ніколи такого не зрозуміють, будуть шоковані! Для центральних каналів ми не є форматними. Ми розмовляємо різними мовами. Хіба що іноді нам надають разову допомогу у виході котрогось нашого фільму. Далі справа не йде. Остання наша перемога - стрічку про Донецький аеропорт показав канал "24". Але вони молоді, ще учаться, не зіпсовані старими шаблонами уявлень про рейтинг. І вони поважають свою аудиторію. НАтомість, менеджмент центральних каналів жахливий.

Які проекти ви можете запропонувати ТБ?

- Зараз маємо в розробці малобюджетний гумористичний серіал. Умовно, це історія про те, як далекий родич з Донбасу приїжджає до своєї двоюрідної, чи зведеної, сестри на Західну Україну. Це комедія ситуацій. Час починати обговорювати актуальні теми, які хвилюють всіх. Чесно кажучи, усім нам бракує живого, не "камедіклабного" гумору про останні події в Україні. Вони жахливі, тяжкі. Але без доброго гумору це стомлює людину в поганому сенсі. На актуальне мистецтво є великий соціальний попит.

Також ми знімаємо документальні серіали про добровольчі батальйони та їхні проблеми. Зараз формується нове українське суспільство. Люди вчаться бути самостійними. Вирішувати свої проблеми, не перекидаючи їх на інших. Все це надзвичайно цікава лабораторія, в якій народжується майбутнє України.

Ваші короткі документальні сюжети про події революцій і АТО добре дивляться за кордоном?

- Знімати фільми і заробляти на цьому гроші - не наш шлях. Ми поширюємо кіно іншими шляхами: через інтернет, безкоштовні покази. 6 лютого відбувся показ у Маріуполі. Різні волонтерські групи за кордоном організують покази наших стрічок. Віднедавна підключилося й Міністерство закордонних справ. Вони зрозуміли, що показати годинний документальний фільм про Україну – дієвіше, ніж розказувати про ситуацію в нашій країні 10 годин, малюючи численні графіки. Зараз із Францією домовляємося. У Європі досі перебувають в ілюзіях, що революція, війна – це якась технологія політиків. І треба вмовити Порошенка, щоб він просто домовився з Путіним.

У вас є відчуття, що в Україні може розпочатися культурний бум?

- Принаймні, тут з'явилася аудиторія, якій потрібне мистецтво. Не просто "а давайте підемо на нову постановку "Лускунчика", а щось більше. Відбудеться ще багато несподіваних поворотів. З'являться нові фільми, п'єси, музика, живопис. Міністерство культури не встигатиме ставити галочки. Та розказувати - як це чудово і які ми, українці, молодці, що це зробили. Слава Богу, що на культурний процес воно жодним чином не впливає.

Хочете бути міністром культури?

- Ні. Нам би на цю посаду людину, яку можна назвати Лобановським від культури. Принципову аж до шизофренії. Яка має стратегічний план. І не займається популізмом.

Маєте на прикметі таку?

- Є такий хлопець - Денис Блощинський. Улітку він возив музикантів на Схід України. Нас теж залучав. Робив усе власним коштом, залучав гроші друзів. Просто робив те, що було потрібно на той момент. І для цього йому не треба було посади міністра культури.