Війна в Святій землі: історія заснування Єрусалимського королівства

Історія хрестових походів - один з ключових і центральних сюжетів Середньовіччя, який визначив не тільки напрямок для безлічі історичних процесів, але створив образ лицаря в світовій культурі.

Ще одним результатом перших хрестових походів стала поява унікального Єрусалимського королівства, яке проіснувало майже два століття. Воно було не схоже ані на країни феодальної Європи, ані на близькосхідні султанати. Про заснування цієї унікального держави 22 липня 1099 року сьогодні і поговоримо.

Захист братів-християн

Основною причиною Першого хрестового походу стало звернення до папи римського візантійського імператора Олексія I Комніна. Візантія тоді перебувала у вкрай хиткому положенні. Ще до того, як Комнін сів на трон, ряд військових поразок, які нанесли візантійцям турки-сельджуки, викликав громадянську війну в самій Візантії.

Новому імператору вдалося зберегти країну від розвалу і навіть трохи зміцнити свої позиції на Близькому Сході. Але становище візантійців залишалося вкрай складним, мусульмани погрожували знову обрушитися на їхні кордони в будь-який момент. Особливо важко було християнам, які проживали в Палестині та Сирії постійно.

Вони виявилися затиснуті між султанатом Великих сельджуків і єгипетською державою Фатімідів. Мусульмани-суніти регіону знаходились під захистом сельджуків, а шиїтів підтримували Фатіміди. Християни ж виявилися без захисту, Європа була занадто далеко, а у Візантії вистачало своїх проблем.

Поступово заклик Олексія I Комніна захистити братів по вірі перетворився у популярну ідею в Західній Європі. Тим більше момент для масштабного військового походу на Близький Схід був вкрай вдалий. Люті нормани якраз грабували мусульманську Північну Африку, та й ісламський світ в цілому був вкрай роз'єднаним, як по релігійній лінії сунітів та шиїтів, так і з суто політичних причин і чвар між різними народами. Виступити проти християн єдиним кулаком було неможливо. Перший хрестовий похід став справою часу.

Різанина та антисемітизм

Треба сказати, що європейське дворянство, не поспішало стрімголов воювати на незвіданих землях. Першими хрестоносцями виявилися селяни-паломники, яких очолив монах Петро Пустельник. Цей похід був вкрай невдалим. Селяни не навчалися військовій справі та логістиці, запаси провіанту та обмундирування залишали бажати кращого. Вони дійшли до земель сельджуків втомлені і голодні. І, звичайно, були вщент розбиті.

Другу спробу дійти до Святої землі зробила німецька армія на чолі з французьким лицарем Вальтером Готьє. Але німці вважали за краще не воювати з сарацинами, а грабувати євреїв навіть не дійшовши до Близького Сходу. Все, чим запам'ятався цей похід - масовою різаниною іудеїв на півдні Німеччини.

Взяття Єрусалима

У 1096 році воювати з мусульманами нарешті вирушили лицарі. Єдиного командування у війська не було, солдат з різних регіонів очолювали місцеві дворяни. Граф Раймонд Тулузький повів лицарів Провансу. На чолі норманнів став Боемунд Тарентський. Брати Готфрід, Есташ і Балдуїн Бульйонські вели лотарінгців. А серед воєначальників Північної Франції був, наприклад, Гуго Вермандуа - син Анни Київської, дочки нашого Ярослава Мудрого.

Всі ці лицарі увійдуть в історію, про них буду складатися поеми і писатися романи. Правда, далеко не всі з них вели себе по-лицарськи. Наприклад, Балдуїн Бульйонський з невеликим загоном відколовся від загального війська і поїхав в сторону Едеського князівства на території сучасної Вірменії. Там він втерся в довіру до місцевого князю Тороса, вбив його, і став на чолі держави. Це повністю суперечило початковій цілі хрестового походу, адже Едесса була християнською країною, а не мусульманською. Але багато хрестоносців думали тільки про особисту вигоду.

Основна частина війська продовжувала свій шлях до Святої землі. У 1097 році перед ними впали Никея і Антіохія, що належали турецькому султану. Боротьба за лідерство серед хрестоносців тривала. Наприклад, Боемунд Тарентський прийняв рішення залишитися в Антіохії і заснував там своє князівство. Свої справи знайшлися і у деяких інших загонів.

У підсумку до стін Єрусалима підійшло не так вже й багато європейців. Але на допомогу в липні 1099 року прийшли візантійці і пізанці, так що спільними зусиллями місто було взято. Єпископ Адемар оголосив християнам, що знайшов той самий спис, яким легіонер колись проткнув бік Ісуса Христа. Натхненні чудом, хрестоносці пішли на запеклий штурм, і Єрусалим пав. Три дня хрестоносці влаштовували там грабежі і погроми. Формально мета хрестового походу була досягнута.

На чолі новоствореного Єрусалимського королівства став Готфрід Бульйонський, брат Балдуїна. Він відмовився від титулу короля, так як вважав, що не варто носити королівський вінець там, де Ісус носив терновий. Готфрід звався просто Advocatus Sancti Sepulchri ( «Захисник Гробу Господнього»).

Життя в королівстві

Побут в Єрусалимському королівстві сильно відрізнявся від звичного європейського життя. У феодальній Європі життя було зосереджене далеко від великих міст. З економічних причин, адже європейської дворянство жило з сільського господарства, своїх провінційних феодів та земельних наділів.

На Близькому Сході спраа з сільським господарством з кліматичних причин йшла набагато гірше, так що економіка в основному крутилася навколо торгівлі. Тому лицарі, які звикли проводити час в своїх заміських маєтках, тепер жили пліч-о-пліч в містах. Поступово життя в королівстві увійшло в мирне русло.

Але цим миром християни насолоджувалися недовго. Незабаром мусульмани візьмуть реванш, Едесское графство впаде, буде Другий хрестовий похід, а за ним ще кілька. А через майже два століття впаде і Єрусалимське королівство. Але це вже, як то кажуть, зовсім інша історія.