"Каральна медицина - знаряддя боротьби з інакодумцями, яких неможливо репресувати на підставі закону за те, що вони мислять інакше, ніж це передбачено".
Термін "каральна психіатрія" і його визначення належать А. Подрабинеку, відомому радянському дисиденту і правозахиснику, автору книги "Каральна медицина".
Методи каральної психіатрії включали в себе такі прийоми:
1. Встановлення помилкового діагнозу;
2. Примусова госпіталізація в психіатричну лікарню людей, котрі мають потреби в подібному лікуванні;
Мобілізацію в Україні посилять: ТЦК змусять працювати ефективніше
Який стаж не зарахують до пенсії: роки роботи просто викинуть
Українцям дозволили не сплачувати за комунальні послуги: коли рахунки можна "заморозити"
Зміни в правилах обміну валюти: заначка може перетворитися на розчарування
3. Ізоляція: фактичне використання клініки в якості в'язниці;
4. Примушування до прийому сильнодіючих психотропних препаратів з важким побічним ефектом;
5. Застосування болісних медичних процедур, які фізично ушкоджують мозок.
В СРСР так "лікували" видних політичних опонентів, яким ставили психіатричний діагноз. Спосіб був технічно нескладним і дієвим, оскільки препарати мали досить неприємним набором побічних ефектів. Саме цей метод придушення отримав назву "каральна психіатрія". Людина якщо не ламалася як особистість, то отримувала достатню кількість проблем зі здоров'ям, і в подальшому йому було не до політики.
Подібним репресіям піддалися також вчені, письменники, дисиденти, активісти-правозахисники, представники національних рухів, громадяни, які прагнули до еміграції, релігійні інакодумці, учасники неофіційних груп, які намагалися відстоювати свої трудові права. Нерідко в'язні совісті виявлялися в психіатричних лікарнях з таких причин, як відмова віруючих від служби в армії, незаконний перехід кордону, фальсифіковані кримінальні звинувачення та ін.
Насильно поміщали в психіатричні лікарні також "підписантів" - осіб, які підписувалися під тими чи іншими значущими листами, що були відгуком на судові процеси та інші форми переслідувань.
Першим особливо секретним стаціонарам радянської каральної психіатрії стала Казанська тюремна психіатрична лікарня НКВС СРСР (надалі КТПБ). Ще в 1869 р в Казані було відкрито окружна психіатрична лікарня. Згодом один з її корпусів було виділено під "судове відділення". Сюди з усієї Росії звозилися укладені, хворі психічними розладами.
Після революції це відділення було закрито і приєднано до будівель загальною психлікарні. Однак в 1935 році вона знову була відроджена.
У КТПБ містилися дві категорії ув'язнених: "душевнохворі, які вчинили державні злочини, містилися під вартою і направлені на примусове лікування в поєднанні з ізоляцією за ухвалою суду або за постановою Особливої наради при НКВС СРСР" і "душевнохворі ув'язнені, засуджені за вчинення державних злочинів, душевне захворювання яких почалося в тюрмі в період відбування терміну покарання за вироком суду або постановою Особливої наради при НКВС СРСР".
До середини 50-х була сформована і юридична база для репресивної психіатрії.
У липні 1954 року було ухвалено Інструкція про порядок застосування примусових заходів медичного характеру та інших заходів медичного характеру щодо психічно хворих, які вчинили злочин.
У 60-і роки були створені нові тюремні психіатричні лікарні: 1961 - Сичевський (Смоленська область); 1964 рік - БЛАГОВІЩЕНСЬКА (Амурська область);
Збільшився потік заарештованих за антирадянську діяльність на СПЕ в ЦНІІСП. Якщо під час першого піку надходження на експертизу політичних в 1961 році число осудних за звинуваченням по 70-й статті було незначно, але все ж превалювало над числом визнаних неосудними (20 до 16), то до третього піку, вже в 1972 році, з 24 людина осудними були визнані тільки четверо.
Першою жертвою каральної психіатрії в СРСР стала революціонерка-терористка, лідер партії лівих есерів М. Спиридонова. Заарештовувати Спиридонову було ризиковано, тоді більшовики створили їй репутацію буйної істерички і направили її на примусове обстеження до відомого психіатра професору П.Б. Ганнушкіна, якого попередньо правильно політично мотивували. Діагноз світило вітчизняної психіатрії дав наступний: "Істеричний психоз, стан важкий, що загрожує життю". Під цим приводом Фелікс Дзержинський розпорядився в 1921 році помістити Спиридонову в психіатричну лікарню. Там її протримали до 1941 року і перед наступом німців розстріляли.
Саме побочки нейролептиків були причиною застосування каральної психіатрії - якийсь узаконений варіант тортур. Так, таких тортур, яким люди вважали за краще б вічний табір.
Система каральної психіатрії була знищена в СРСР тільки в 1988 році, коли в ведення МОЗ СРСР були передані 16 психіатричних лікарень спеціального типу МВС СРСР, а п'ять з них були і зовсім ліквідовані. З психіатричного обліку були зняті 776 тисяч пацієнтів.
Як повідомляв портал "Знай.uа", знімки невідомого німецького солдата, зроблені в Норвегії в 1940 році, досі вражають і хвилюють світ.
Також "Знай.uа" писав, фотографії, які є свідченням найцікавіших, а, іноді, неймовірно трагічних історичних фактів.