Таємниця крайньої плоті: як поклонялися препуцію Ісуса Христа

Багато таємниць зберігає Ватикан. Деякі з них так надійно сховані в його архівах, що ми про них зовсім нічого не знаємо. А ось деякі речі стали таємницею не так вже давно і з часом просто забулися.

14 січня багато хто святкуватиме кумедне і парадоксальне свято - Старий новий рік. Але у православних в цей день буде зовсім інша дата, а саме Обрізання Господнє. Вважається, що на восьмий день після Різдва, немовля Ісус прийняв обрізання і отримав своє ім'я. Але з цим святом пов'язано ще одне явище, про яке особливо у католиків зараз говорити не прийнято. Йдеться про поклоніння крайній плоті Ісуса.

Біблійне питання

Власне, суперечки про те, чи був обрізаний Ісус, почалися не так вже давно. Протягом довгих століть в цьому ніхто і не сумнівався. Святе Письмо не говорить про це прямо, але, з іншого боку, немає ні найменших приводів думати, що Марія і Йосип після народження немовляти хоч на крок відійшли від заповітів праотця Авраама. А вже в Старому завіті про це написано більш ніж прямолінійно:

«То Мій заповіт, який ви повинні будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен буде обрізаний у вас вся чоловіча стать; обрізуєтесь крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами. Восьми днів від народження нехай буде обрізаний у вас в роди ваші кожне дитя чоловічої статі ... »

Цілком можливо, що чотири канонічні Євангелія тому і замовчують факт обрізання, що це мається на увазі, як щось само собою зрозуміле. Апокрифічне, тобто невизнане, Арабське євангеліє прямо стверджує, що Ісуса обрізала стара з Єрусалиму, яка крайню плоть в результаті забрала з собою.

Візантійські дари

Незважаючи на це, згадок про крайню плоть, або препуцій, Христа не знайти ні в релігійних текстах, ні в історичних хроніках, аж до IX століття. Разом з християнізацією Європи, почав підвищуватися інтерес до різноманітних мощей. Саме цей підвищений інтерес до святинь став в результаті причиною того, що серед мощей, що дійшли до наших днів, дуже багато має вкрай спірне походження.

У гонитві за престижем, багато храмів бажали обзавестися своїми реліквіями. Якщо «зібрати» всі частини окремих святих воєдино, то вийде, що деякі з них мали по 2-3 голови і безліч кінцівок. Праведний Лазар, наприклад, існує аж в трьох примірниках, а апостол Матвій - в двох.

Ще богослов Жан Кальвін, засновник кальвінізму, в XVI столітті прямо радив не поклонятися ніяким мощам взагалі, щоб випадково не поклонитися, наприклад, прикрасам розпусниці, замість Богородиці.

Але це вже у XVI столітті, а на зорі Середньовіччя, сумніватися в автентичності мощей і реліквій було не прийнято. Особливо шанувалися, само собою, найрізноманітніші предмети, пов'язані з життям Ісуса Христа. Мощей бути не могло, адже Ісус вознісся на небо, а ось його сорочки, волосся, зуби, що випали, нігті, піт, сльози, кров і багато іншого, періодично виставлялися на огляд в якомусь з європейських храмів. Природно, майже всі ці речі з часом виявилися підробленими, і зараз християнськими церквами не визнаються.

А ось з препуцієм вийшла інша історія. Вперше він з'явився в Європі у 800 році, коли імператор Карл Великий отримав його в дар від візантійської імператриці Олени. Побожний Карл одразу відправив крайню плоть в Рим, під відповідальність папи Льва III.

У 1527 році, в ході війни Коньякської ліги, бунтівні війська Священної римської імперії, вчинили заколот, викликаний несплатою їм грошей. В ході бунту найманці розграбували Рим, вкравши і священний препуцій. В результаті солдат, який привласнив плоть, попався недалеко від італійського селища Кальката. Самого злодія посадили в тюрму, реліквію у нього відібрали, і вона зберігалася в церкві цього селища до самого 1983 року. І її знову викрали, тепер уже забравши в невідомому напрямку.

Та сама плоть

Втім, приводів засмучуватися немає, адже в різний час по Європі кочувало з храму в храм цілих 18 препуцієв Ісуса Христа. Всім вистачить.

Саме тому сумніви в істинності препуция з'явилися досить рано. Ще святий Августин задовго до виявлення першого препуция висловлював думку, що раз тіло Христа піднесло на небо, то й усі його частини повинні були зробити те ж саме.

Уже під час Реформації не тільки Кальвін скептично висловлювався про подібні реліквії, а й сам Мартін Лютер. Та й до них багато богословів мало вірили в істинність цієї реліквії.

Щоб зміцнити віру у препуцій, католицькій церкви довелося піти на хитрість. У XIV столітті черниця Бригіта Шведська (що стала після смерті святою, а в 1999 році ще й покровителькою Європи) заявила, що було їй видіння. І в цьому видінні ангел поклав крайню плоть Христа їй на язик, від чого по всьому її тілу розлилася насолода.

Такий хід надовго зміцнив віру багатьох християн в істинність препуція. Але всьому колись приходить кінець. У 1900 році, рівно через 1100 років, після першого примірника реліквій, черговий препуцій був «знайдений» на території Франції.

Папа Римський Лев XIII зрозумів, що пора покласти край цим хороводам навколо крайньої плоті, і під страхом відлучення від церкви заборонив приділяти увагу цій темі всім без винятку. А в 1954 році, коли стало зрозуміло, що так просто від шанування препуция багато віруючих не відмовляться, заборона була посилена. Тепер за це передбачувалось велике відлучення - анафема.

Так, поступово, традиція почитати крайню плоть Ісуса Христа забулася, поступившись місцем менш безглуздим церковним традиціям.