Симон Петлюра: злети та падіння головного отамана військ УНР

Наприкінці весни 1926 року, 22 травня, колишньому главі Директорії УНР Симону Петлюрі виповнилося 47 років. Вже через три дні він буде застрелений в Парижі поетом Самуїлом Шварцбардом. Шварцбард пояснить свій вчинок причетністю Петлюри до єврейських погромів в Україні за часів Громадянської війни, і буде виправданий французьким судом присяжних.

Симон Васильович Петлюра залишається досить цікавою і суперечливою фігурою українських національно-визвольних змагань початку ХХ століття. Його персону і зараз оточують різноманітні суперечки і пересуди. Спробуємо пролити світло на його особистість, переконання та діяльність.

Націонал-революціонер

Життєвий шлях Петлюри, як революціонера, почався дуже типово для того часу. У 1900 році він був звичайним учнем Полтавської духовної семінарії, але в тому ж році записується в ряди Революційної української партії. На рішення зайнятися політичною діяльністю вплинув інший український революціонер Микола Міхновський, з яким Петлюра був знайомий.

За революційні погляди Петлюру в 1901 році виключають з семінарії, але він продовжує вести громадську діяльність. Під керівництвом молодого Симона семінаристи починають бунтувати проти порядків в семінарії, вимагають скасування низки жорстких правил. Після того, як в 1902 році мітинг студентів розганяють жандарми, Петлюра, рятуючись від неминучого арешту, їде на Кубань, де бере участь в арехографіческой експедиції професора Федора Щербини, пише кілька статей про історію кубанського козацтва.

Повернувшись в Україну Петлюра активно включається в діяльність Революційної української партії. Треба сказати, що РУП ніколи не була однорідною організацією, об'єднуючи людей з дуже різними поглядами. Тому розкол в партії був неминучий. З усього різноманіття партій і організацій, які виділилися з РУП, найбільшою виявляється Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), в Центральний комітет якої і обирають Петлюру.

До речі, саме тоді вперше намітився його конфлікт з Володимиром Винниченком, якого з подачі Петлюри не обрали на пост головного редактора партійної газети.

Війна і українці

З початком Першої світової війни Петлюра пише маніфест «Війна і українці», який до цих пір викликає суперечливі почуття. З одного боку, в цьому маніфесті він закликає українців відправлятися на фронт і битися за Російську імперію, сподіваючись, що коли-небудь відношення до України зміниться.

Але з іншого - саме співпраця з російським військовим командуванням і служба у Всеросійському союзі земств дає Петлюрі можливість активно вести агітацію серед солдатів-українців. Завоювавши авторитет у військах на Західному фронті, майбутнього отаману залишається тільки чекати, коли захитається самодержавство.

Лютнева революція стає сигналом для початку боротьби. За роки війни Петлюра встиг налагодити контакти з солдатами і офіцерами, так що саме він приступає до створення власної армії УНР на основі царських збройних сил і віддає перші накази зайняти ключові позиції в Києві та околицях.

Боротьба за владу

Тут-то і дав про себе знати його старий конфлікт з Винниченком. Володимир Кирилович на той момент вже був головою Ради міністрів УНР і виступав за помірний діалог з більшовиками, в той час як Петлюра радив готуватися до війни. В знак протесту проти позиції Винниченка, Петлюра виїжджає з Києва і самостійно формує армію, користуючись своїм авторитетом серед солдатів і ораторськими талантами.

Після спроби перевороту, яку більшовики зробили в Києві в січні 1918 року, Петлюра повертається до Києва переможцем. Адже саме він передбачав конфлікт з більшовиками і встиг до нього підготуватись. Втім, через кілька місяців владу захоплює гетьман Скоропадський, і Симон Васильович вимушено знову йде в опозицію. Але мирне співіснування гетьмана і Отмана теж довго не тривало. У грудні 1918 року війська Директорії УНР беруть Київ штурмом, Скоропадський тікає, а Петлюра остаточно в'їжджає до Києва тріумфатором.

Вітер історії

Але і цей тріумф виявився недовгим. На той момент в Україні склалася вкрай складна ситуація. З північного сходу повільно, але вірно наступають більшовики, з півдня - «білі» війська генерала Денікіна. А на заході йде конфлікт між Польщею і Західно-Українською Народною Республікою.

Насамперед Петлюра вирішує об'єднати зусилля з президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем. Конфлікт інтересів, який виразився у готовності Петлюри співпрацювати з Польщею, але не співпрацювати з Денікіним, і в абсолютно діаметральної протилежності симпатій керівництва ЗУНР, в результаті вилився у подію, яка увійшло в історію, як Київська катастрофа. Про ті події ми вже писали більш детально.

Коротка спроба повернути Київ за допомогою поляків не увінчалася успіхом, і Симон Васильович був змушений виїхати в еміграцію, де і зустрів свою смерть. Складно сказати, чи була вина Петлюри в єврейських погромах. Кажуть, легендарний український анархіст Нестор Іванович Махно, який в той момент теж опинився в Парижі, намагався відрадити Шварцбарда від вбивства Петлюри, хоча і воював з ним раніше. І спочатку навіть відрадив, але потім Шварцбард все-таки вирішив здійснити задумане.

Значення і оцінка

Про фігуру Симона Петлюри складно зробити однозначні судження. З одного боку, його авторитарний стиль управління цілком міг згодом перетворити його на диктатора, як це, наприклад, сталося з Юзефом Пілсудським у Польщі. Але і заперечувати той факт, що в складні криваві часи такий стиль іноді виявляється правильним і дієвим, теж було б дивно.

Українській Народній Республіці потрібна була сильна армія, і Петлюра, схоже, єдиний це розумів і намагався над цим працювати. Можливо, якби йому супроводжував успіх і на дипломатичному полі, якби вдалося домовитися з ЗУНР і тим же Махно, то історія України пішла б за зовсім іншим шляхом.