Справжні детективи: легендарні сищики, що існували насправді

Шерлок Холмс, Еркюль Пуаро, міс Марпл, лейтенант Коломбо - всіх цих сищиків ми знаємо по книгах і фільмах. Але, на жаль, в реальному житті геніального Холмса, який виводить лиходіїв на чисту воду, не виходячи з кімнати, не існує. Реальні сищики - звичайні люди, найчастіше ще й неприємні. Хоча і серед них були свої зірки, акули розшуку, яких пам'ятають і зараз.

Ежен Франсуа Відок

Так, той самий Відок, якого в однойменному фільмі зіграв Жерар Депардьє. Реальний Відок не бігав по Парижу за безсмертними маніяками-алхіміками, але від цього його біографія не стає нудніше. З іншого боку, багато фактів з життя сищика нам відомі з його ж автобіографії, так що вірити на слово хитрому французу не варто.

Згідно зі спогадами самого Відока, до того як почати злочинців ловити, він був одним з них. У 14 років випадково вбив учителя з фехтування, втік, доглядав за аристократками, промишляв нальотами, був солдатом і навіть піратом в Голландії. І це все за перші 25 років життя! Віриться насилу.

Втім, бандитом Відок дійсно був і в тюрмах бував не раз. І ось в 1799 році він вирішує переметнутися на іншу сторону і йде працювати в поліцію. «Тільки злочинець може побороти злочин», - цю просту думку Відок доніс до поліцейського начальства. Йому дали можливість сформувати власну бригаду «Сюрте» («Безпека») з колишніх кримінальників.

Про групу Відока ходили найрізноманітніші чутки, але бандитів вони ловили справно, так що провини їм прощав. У 1827 році сищик вийшов у відставку і організував першу в світі приватну розшукову агенцію «Бюро розслідувань». Потім, до речі, кар'єра колишнього грабіжника пішла в гору, і він встиг посидіти в високих чиновницьких кріслах.

Алан Пінкертон

Хто не знає Пінкертона? Пінкертона знають всі. Якщо Ежен Відок став першим приватним детективом, то Алан Пінкертон був першим, хто вийшов на серйозний міжнародний рівень. Сищики з його агентства наводили жах на бандитів всіх мастей не тільки в США, але по всьому світу.

Шотландець Пінкертон приїхав в США вже в свідомому віці. І був простим бондарем, робив бочки в містечку Данді. Але слава про його чесність та справедливість розійшлася по всій окрузі, і в 1846 році Пінкертона обрали місцевим шерифом.

Але з п'ятикутною зіркою він проходив недовго, всього чотири роки. Його детективне агентство спочатку займалося розслідування залізничних крадіжок, але швидко вийшло на новий рівень. Емблемою став відкрите око і підпис «Ми ніколи не спимо».

Вершиною діяльності Пінкертона стало запобігання замаху на Лінкольна в 1861 році і затримання злодіїв, які спритно привласнили 700 000 доларів у великої залізничної компанії. Під час Громадянської війни в США Пінкертон і його хлопці служили розвідникам на стороні Півночі. Існує ця детективна агенція і зараз, правда, вже як частина більш великої датської розшукової компанії Securitas AB.

Алан Пінкертон прославився не тільки як умілий організатор, який зібрав відмінну команду детективів, а й як криміналіст-новатор. Саме він почав збирати детальну картотеку лиходіїв і душогубів. Архіви агенції Пінкертона і зараз величезні.

Аркадій Кошко

Легендарний сищик Аркадій Францевич Кошко народився на території сучасної Білорусі в 1867 році. Був з давнього шляхетського роду, тому спочатку, як і належить аристократу, пішов у військові. Але армія і служба його не надто цікавили, з дитинства Кошко любив детективні романи, і знав, що справжнє його покликання - розшук злочинців та криміналістика.

Працював спочатку в ризькій поліції, потім в московській. До 1908 року став її начальником. Кошко став автором першої повноцінної системи роботи з антропометричними даними злочинця і відбитками пальців. Цією системою потім користувалися навіть в Скотланд-Ярді.

Після революції Аркадій Кошко був змушений тікати за кордон. Відкрив приватне детективне агентство в Константинополі, потім переїхав до Парижа, де і помер. Весь цей час він писав досить докладні нариси про справи, які вів.

Анатолій Коні

Як серед літературних, так і серед реальних сищиків, досить часто трапляються адвокати, юристи. У зв'язку з цим важко не згадати Анатолія Федоровича Коні, одного з найяскравіших юристів і детективів XIX століття.

За довгу кар'єру він встиг побувати і адвокатом, і обер-прокурором, і сенатором. У свій час навіть входив до Державної ради. На його рахунку десятки найскладніших справ, які Коні клацав, як горішки.

Наприклад, так звана «Мултанська справа», моторошна і жахлива історія, коли удмуртів з Вятської губернії звинуватили в ритуальному вбивстві. Нібито вони принесли місцевого селянина в жертву своїм язичницьким богам. У тому числі і завдяки Анатолію Коні було встановлено, що всі це нісенітниця, жертвоприношення було інсценовано справжніми вбивцями, звичайними селянами, які зарубали знайомого з помсти.

Виявляв Коні інтерес і до знаменитої київської «Справи Бейліса». Як і у випадку з «Мултанською справою», стереотипи і бажання бачити змови та таємні ритуали, не давали сищикам об'єктивно розслідувати смерть малолітнього Андрійка Ющинського. Завдяки втручанню Коні та інших видних юристів, єврей Бейліс, якого звинувачували в ритуальному вбивстві, був виправданий.