Прокляті і відлучені: як церковна анафема впливала на світську політику

У сучасному світі термін анафема, тобто відлучення від церкви, практично втратив своє значення. Католицька церква відмовився від нього ще в 1983 році, а, наприклад, Російська православна церква користується цією забавою вкрай рідко. Та й ніякого сенсу в цій процедурі вже практично немає.

Але протягом довгих століть анафема була досить дієвим інструментом, за допомогою якого християнські церкви могли впливати на політику світських правителів різного рангу, навіть імператорів. Про представників влади та їх життя після відлучення від церкви ми сьогодні і поговоримо.

Що таке анафема на ділі?

Відлучення від церкви - це заборона для християнина на відвідування церковних таїнств, тобто священнодійств. Звучить не так вже й страшно, але фактично ця заборона виводив покараного з усієї громади християн. Віруючі люди не повинні навіть спілкуватися з відлученим. Тому, якщо християн навколо переважна більшість, то і доля його незавидна.

У Середні віки для аристократа або правителя анафемі означала ще й випадання з зовнішньополітичного життя. Рідкісний король стане спілкуватися з відлученим колегою або підтримувати з його державою дипломатичні відносини. Та й внутрішні вороги отримують в свої руки серйозний козир.

Спочатку, до поділу церкви на католицьку і православну в 1054 році, від церкви відлучали в основному бунтівних священиків, тобто це була внутрішня процедура інституції. Бувало й таке, що різні священики відлучали один одного, як, наприклад, папа римський Ліберій і Афанасій Великий. До речі, на даний момент обидва зараховані до лику святих. Просто посперечалися, погарячкували.

Але вже до кінця XI століття анафема стає важливим політичним інструментом, першою серйозною жертвою якого був імператор Священної Римської імперії Генріх IV.

Проклятий імператор

Життя Генріха IV було сповнене битв і політичних інтриг. З багатьох ситуацій імператор виходив переможцем, і тільки, вступивши в конфлікт з Ватиканом, він програв. Конфлікт між імператором і папою Григорієм VII назрівав давно. У 1075 році Григорій зажадав від Генріха визнати верховенство духовної влади над світською. Гордий імператор у відповідь на це зібрав 1076 року всіх підконтрольних собі єпископів на рейхстаг, де німецькі священики оголосили про позбавлення влади папи Григорія.

Відповідь Григорія був негайною і згубною для Генріха. Він виявився відлучений від церкви. У цей момент багато союзників та васалів відвернулися від імператора. Генріх виявився в складній ситуації. У нього було три місяці, щоб помиритися з Папою, інакше почалася б процедура виборів нового імператора. З невеликим загоном Генріх прорвався через Альпи і, попросивши у Папи аудієнції, тря дня простояв біля воріт Каноського замку. Григорій зняв з імператора опалу.

Але політичні наслідки відлучення вже наступили. В імперії посилилася опозиція Генріху, яку в підсумку очолив його власний син, коронований під ім'ям Генріха V. Незабаром імператор був відлучений від церкви повторно і через деякий час помер.

Стійка королева

Період правління англійської королеви Єлизавети I (1558-1603 рр.) Прийнято вважати "золотим століттям" Британії. Саме в цей час жили Вільям Шекспір ​​і Френсіс Бекон, була розгромлена іспанська Непереможна армада та заснована Ост-Індська компанія.

Але мало хто пам'ятає, що фактично Єлизавета була віддана анафемі Католицькою церквою. Її батько, король Генріх VIII, створив англіканську церкву, бажаючи дистанціюватися від Ватикану, за що теж був відлучений. Єлизавета стійко продовжувала його церковну політику, незважаючи на тиск з боку папи Пія V, який в 1570 році видав спеціальну буллу «Regnans in excelsis». Цим указом він офіційно відлучив королеву від церкви і заявив, що всі її піддані-католики звільняються від цього підданства. Результатом стало посилення прокатолицьких настроїв в Шотландії, війна та багато іншого.

Легендарний гетьман

Одним з найвідоміших українців, відлучених від церкви, є гетьман Іван Мазепа. Петро I не просто не пробачив гетьмана за перехід на бік Карла XII, а й організував його анафему, яку в 1708 році проголосив митрополит Київський і Галицький Іоасаф. Більш того, була влаштована навіть символічна страта Мазепи. Замість нього обезголовили ляльку.

Чому ж Мазепу відлучили від церкви, якщо безпосередньо церковних злочинів за ним не було? Справа в тому, що в Росії майже до кінця XVIII століття анафемі віддавалися не тільки вероотступники, а й ті, кого Кремль вважав державними злочинцями та зрадниками. Так як в очах Петра I Мазепа був таким, його заодно і від церкви відлучили.

Останні відлучені

Як вже було зазначено вище, Католицька церква більш не користується процедурою «великої екскомуніки». Останньою публічною персоною, відлученою від церкви, став кубинський революціонер Фідель Кастро. Він виявився у списку відданих анафемі в 1962 році, коли папа Іоанн XXIII підтвердив, що дія більш раннього «Декрету проти комунізму» поширюється і на Кастро.

Цікаво, що антихристиянином Фідель Кастро ніколи не був. В різний час він зустрічався і з Іоанном Павлом II, і з Бенедиктом XVI, і з Франциском. А раз три папи поспіль були не проти спілкування з відлученим, фактично, його таким можна і не вважати. На Кубі католицька церква існує без найменших утисків.

Російська православна практику анафеми на даний момент продовжує. Серед останніх відлучених були, наприклад, протопресвітер Апостольської православної церкви Гліб Якунін та патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет.