Перша в історії економічна криза: досвід Стародавнього Риму

Поняття «економічна криза» щільно увійшло в наше життя з 2008 року, разом іпотечною кризою в США, банкрутством банків та іншими негараздами. В Україні фінансова криза вже багато років вважається взагалі перманентною, і кожна наступна влада обов'язково обіцяє знайти з неї вихід.

Але фінансова криза - це далеко не сучасне явище. Незважаючи на те, що сучасній економічній системі немає ще й століття, різноманітні кризи переслідували і економіки більш древніх держав. Перша задокументована криза струсонула Римську імперію в 33 році н.е. Можливо, римський досвід дасть відповіді на питання, пов'язані з сучасною економікою.

У дні Тиберія

Треба відразу сказати, що, звичайно, різноманітні фінансові негаразди бували в різних містах і країнах стародавнього світу. Але саме Рим в якийсь момент обзавівся злагодженої економічною системою, яку можна було б порівняти із сучасною. Тому і криза вийшла системна, а не сезонна або випадкова.

Імператор Тиберій

Якщо вірити римським історикам Тацит і Светоній, причиною кризи став сильний неврожай 32 року. Рим взагалі часто балансував на межі голоду, тому влада постійно намагалася стимулювати сільське господарство. Основною одиницею аграрної промисловості була вілла - заміський маєток з прилеглими землями, які обробляли раби.

Але неврожай - справа така, завжди може статися, і ніхто від нього не застрахований. Тому, рятуючи Рим від голоду, імператор Тиберій вирішив втрутитись в ситуацію. Він зобов'язав банки і лихварів вкладати дві третини свого прибутку в сільське господарство. Інвестувати, як би сказали зараз.

Такий крок імператора виявився більш ніж суперечливим, адже земля сильно впала в ціні. Ділки почали резервувати гроші для скупки землі, і в місті почався дефіцит готівки. Банки, в свою чергу, почали «трусити» боржників, які, в умовах цього дефіциту, віддавали борги землею. Природно, земля стрімко падала в ціні.

Щоб вирішити ситуацію яку він сам і створив, Тиберію довелося залізти в казну і видати банкам 100 млн сестерціїв, що на ті часи було дуже суттєвою сумою. Бюджетна дотація була строго цільова. Ці гроші банки могли позичати громадянам Риму в якості безвідсоткового кредиту під заставу нерухомості на три роки.

Цікаво, ці рятівні 100 млн сестерціїв могли бути взяті Тиберієм і не з власної скарбниці. За дивномим збігом, незадовго до цього в Римі був страчений один великий іспанський, скажімо так, олігарх. А всі його статки, як раз рівно 100 млн, було конфісковано на користь держави.

Сучасний погляд

Багато сучасних істориків та економістів не цілком згодні з цією версією подій. І дійсно, в цій версії не враховують політичні події, що відбувалися в Римі незадовго до кризи.

Луций Элий Сеян

У 31 році н.е. спалахнуло повстання Сеяна. Луцій Елій Сеян походив із знатного роду, командував преторіанською гвардією, а потім став претором по волі Тиберія. Судячи з усього, Сеян був вкрай амбітною людиною і явно мітив на місце імператора. Він швидко усунув одного зі своїх головних опонентів - племінника Тиберія Друза Молодшого. На думку Тацита, Сеян мав зв'язок з дружиною Друза Лівіллою, яка і отруїла чоловіка в 23 році.

У 29 році померла мати Тиберія Лівія, яка мала неабиякий вплив в Імперії, і руки у Сеяна виявились розв'язані. Він став консулом і, фактично, керував Римом, поки Тиберій жив на Капрі. Дійшло до того, що Сеяну почали ставити статуї.

Щодо подальших подій думки істориків розходяться. Светоній вважав, що Тиберій придумав те, що зараз прийнято називати «многоходовочкою». Він давно знав про плани Сеяна по захопленню влади, навмисне підіймав його, прибирав його руками неугодних, а потім зловив момент, повернувся в Рим і скинув зарозумілого опонента. За Тацитом ніякої «многоходовочки» не було, просто Тиберій, повернувшись з Капрі, вчасно перехопив ініціативу.

У будь-якому випадку, змовники на чолі з Сеяном були схоплені і страчені, а їх майно і землі конфіскували для подальшого продажу. Саме поява на ринку дешевої землі та нерухомості, конфіскованої у змовників, і зіграла з римської економікою злий жарт. Для покупки цих земель було роздано дуже багато кредитів, що підвищило боргове навантаження на землевласників.

Філософ і історик Вільям Дюрант вважав, що у 33 році в Римі просто зійшлося відразу кілька факторів, які в сумі і призвели до кризи. Фактично, відбулася зміна економічної моделі. До Тиберія Рим жив завоюваннями і продажем військових трофеїв. Після смерті войовничого Германіка, сина Тиберія, в 19 році Імперія на якийсь час перестала вести завойовницькі походи, так що в бюджеті утворилася діра. Паралельно римляни почали активно скуповувати екзотичні товари в східних країнах, розплачуючись старими військовими трофеями. Це призвело до нестачі готівки.

Золота монета часів Тиберія

Крім того, багато власників банків і лихварів паралельно самі були сенаторами, так що фактор політичного протистояння бізнесменів-сенаторів і Тиберія теж варто враховувати. Після того, як імператор зобов'язав їх дві третини прибутку вкладати в сільське господарство, сенатори були змушені разом вимагати гроші у всіх своїх боржників, що посилило кризу. Сенатори, в свою чергу, не бажаючи втрачати свої статки, і натиснули на імператора, змусивши його видати 100 млн сестерціїв їх же банкам.

Висновки

Можна сказати, що вже в Древньому Римі економічні процеси не існували самі по собі, а дуже сильно залежали від політичного моменту. Були і свої олігархи при владі, і економічний лобісти в Сенаті, і вічний конфлікт між ринком та бажанням державної влади на нього впливати.

Засідання римського Сенату

Та й процеси відбувалися багато в чому схожі. Недовіра до банківської системи різко виводить гроші з обороту і сприяє їх «вимиванню» з країни. З цим зіткнулися римляни в 33 році, кредитування зупинилося, а віддавати борги раптово стало нічим. З цим можуть зіткнутися і українці, адже в умовах сформованого ставлення громадян до постійно «розхитаної» банківської системи і кредити не видаються, і гроші зберігаються вдома під подушкою, а не на рахунках.

І так само, як банкіри-сенатори в результаті домовились з Тиберієм, отримавши від нього гроші на покриття витрат, у великих бізнесменів в Україні, завжди більше шансів отримати своє, ніж у інших громадян.