Москва горить: як пожежа 1547 року вплинула на Івана Грозного, і що з цього вийшло

Москву можна з повною впевненістю назвати містом пожеж. За перші п'ять століть існування місто горіло більше ста разів, а деякі пожежі були такими руйнівними, що повністю знищували до третини будівель. А, виходячи з нинішньої політичної ситуації, багато українців чекають і вірять, що основні пожежі у Москви в майбутньому.

Але наймасштабніший пожежа, який спустошила російську столицю і навіть зіграла певну роль в справах державних, трапився рівно 470 років тому - 24 червня 1547 року. Що викликало таке сильне загоряння, і які москвичів чекали наслідки? Про це сьогодні і розповімо.

Грізні часи

Для початку варто просто уявити собі обстановку в Москві того часу. На престолі сидить молодий 17-річний Іван IV, якого пізніше прозвуть Грозним. Ще не почалася кривава опричнина, яка відбере у багатьох бояр їх життя і майно на користь держави. Менше року залишається до першого похода молодого монарха на Казанське ханство.

Царювання Івана Грозного дуже сильно змінить вигляд Російської держави і всіх підконтрольних її територій. Але це буде потім. А московська пожежа виявиться прологом цих подій і містичним знаком того, що глобальні зміни вже на порозі.

Перший вогонь

Якщо вірити Миколі Карамзіну, то перші осередки загоряння з'явилися ще в квітні 1547 року. Тоді вогонь встиг знищити Богоявленський монастир, торговельні лавки в Китай-городі та безліч житлових будинків. Вже 20 квітня відбувається нове загоряння, яке знищує Яузную вулицю і всі шкіряні та гончарні майстерні, що там знаходились.

24 червня Москва спалахнула знову, але тепер вогню допомагав вітер. Сильна буря рознесла вогнище по всьому місту. Карамзін описував це так:

«Вся Москва представила видовище величезного палаючого вогнища під хмарами густого диму. Дерев'яні будівлі зникли, кам'яні розпалися, залізо жевріло як у світлиці, мідь текла. Рев бурі, тріск вогню, і крик людей від часу до часу був приглушений вибухами пороху, що зберігався в Кремлі та інших частинах міста. Рятували єдино життя: багатство праведне і несправедливе гинуло. Царські палати, скарбниця, скарби, ікони, давні хартії, клинки, навіть мощі святих зотліли.

До вечора буря затихла, і о третій годині ночі, згасло полум'я; але руїни курілися кілька днів, від Арбата і Неглинної до Яузи і до кінця Великої вулиці, Варварської, Покровської, Мясницької, Дмитрівської, Тверської...

Люди з обпаленими волоссям, чорними обличчями, бродять, немов ті тіні серед жахів великого попелища: шукали дітей, батьків, залишків маєтків; не знаходили й вили як дикі звірі ».

Пожежа знищила понад 25 тисяч будівель і забрала життя близько 1700 осіб, що для середньовічного міста було дуже значно.

Політичне підґрунтя

Уже тоді, відразу після пожежі, ходили різні чутки щодо його причин. Забобонний народ казав, що всьому виною чаклунство, адже не могла пожежа просто збігтися з бурею і сильним вітром. Роль чаклунки найчастіше відводилася бабці Івана Грозного Ганні, яка нібито викопувала на кладовищах трупи, виривала їхні серця, товкла в ступі, сипала в воду, а водою цією кропила московські вулиці.

Інші говорили, що це все - прояв Божого гніву, а значить, в державі щось ґрунтовно прогнило і владу треба міняти. Звісно, обидві версії виставляли молодого царя не в найвигіднішому світлі.

Через два дні після пожежі в Москві спалахнуло повстання. Бунтівні бояри і простий народ, незадоволені тим, що на їх голови обрушилося таке лихо, а цар спокійно поїхав в заміську резиденцію в село Воробйов, увірвалися в Кремль і вбили одного з найвірніших соратників Івана - князя Юрія Глинського. Після того, як повстанці розправилися з іншим оточенням Глинського, було прийнято рішення йти на Воробйов і вимагати у царя видати всіх зрадників.

Але у Воробйові Івану і його придворним вдалося переконати народ у тому, що ніяких Глинських та інших зрадників в маєтку немає, так що натовп почав розходитися. За пару днів згасло і повстання. Згодом саме бунтівних бояр Грозний звинуватить у підпалі і поступово розправиться з усіма кривдниками своїх союзників Глинських.

Наслідки

Іван Грозний ніколи не приховував, що пожежа і подальше повстання справили на нього велике враження. Саме тоді у молодого царя з'явилася ідея суворої вертикалі і посилення державної влади. Всю решту життя цар боявся заколоту, тому став злим і підозрілим, намагаючись репресувати всіх, хто, як йому здавалося, міг виявитись зрадником.

Можна, звичайно, вважати пожежу 1547 року містичним знаком, але швидше за все це був просто збіг обставин, який, як часто буває, сильно вплинув на одного незрілого монарха і всю його країну.