Легенда про Симона Болівара: уроки революції в Латинській Америці

Другим за популярністю латиноамериканським революціонером після Ернесто Че Гевари, є, мабуть, Симон Болівар. В його честь названі не тільки десятки міст та селищ по всій Південній Америці, два футбольних клуби і валюта Венесуели, а й ціла країна - Болівія.

У наших краях про фігуру Болівара відомо мало. Найчастіше згадують названого в честь нього коня з оповідання О. Генрі. При цьому історія антиколоніальної боротьби в Латинській Америці - це надзвичайно важливий і цікавий досвід. 24 липня, в день народження Симона Болівара, ми і розповімо про його життя та боротьбу.

Революціонер-багач

Навряд чи батьки маленького Симона могли припустити, яка їх синові уготована доля. Тому що народився Болівар в не просто заможній родині. Його батько був, мабуть, одним з найбагатших людей генерал-капітанства Венесуели, яка тоді була іспанською колонією.

За походженням Болівар був креолом (латиноамериканцем європейського походження) з баскським корінням. Школу він ніколи не відвідував. Його батько міг дозволити собі найняти синові кращих приватних вчителів. Наукам Болівара навчили знамениті просвітителі того часу Симон Родрігес та Андрес Бельо.

У 1799 році, коли Болівару було всього 16 років, його батьки та сестра померли. І родичі вирішили відправити Симона в Європу. Він відвідав Італію і Швейцарію, а пізніше відправився до Франції, де затримався надовго. Навчався в місцевій Політехнічній школі та інших навчальних закладах. Там же Болівар відкрив себе і ідеї свободи, рівності та братерства, адже у Франції незадовго до цього сталася революція.

Правда, революціонером Болівар міг і не стати. У 1801 році він одружився і збирався повернутися в рідну Венесуелу, щоб жити там спокійним сімейним життям. Але ніби сама доля вела його від тиші і спокою, забравши спочатку батьків, а в 1802 році і дружину, яка померла від жовтої лихоманки.

Після всіх цих трагічних подій Симон Болівар остаточно вирішив присвятити себе боротьбі за суспільне щастя. 15 серпня 1805 року на пагорбі Монте-Сакро в Римі він присягнувся звільнити свою країну від іспанського панування.

У складі хунти

Невідомо, як саме почав би Болівар свою боротьбу, але раптово втрутився всюдисущий Наполеон. У 1808 році він як раз захопив Іспанію, повалив династію Бурбонів, і посадив на трон свого старшого брата Жозефа, який правив під ім'ям Йосипа I Наполеона.

У Венесуелі була відразу сформована Патріотична хунта, яка спочатку оголосила, що підтримує поваленого іспанського короля, але незабаром стала на позиції незалежності. До речі, нехай слово «хунта» вас не лякає. Це зараз воно має стійкий негативний відтінок, а іспанською мовою це означає всього лише «збори».

Болівар відправляється послом в США, де налагоджує політичні та торговельні зв'язки. Крім того, молодий політик знайомитися з адміністративною системою Сполучених Штатів, яка припадає йому до душі. Він навіть вважав, що всю Південну Америку можна зібрати в єдину державу, що складається з штатів.

Війна!

У 1810 році в Каракасі збирається Венесуельський конгрес, який проголошує нову республіку, незалежну від Іспанії. Не бажаючий втрачати цінні колонії Йосип I відправляє до бунтівних берегів цілу армію. Спочатку повстанці зазнають поразки, найближчий соратник Болівара Франциско де Міранда гине, а сам Симон ховається в Новій Гранаді, на території сучасної Колумбії.

У підпіллі Болівар формує нові загони, в чому йому добре допоміг спадок, який дістався від батька. Завжди простіше знайти прихильників, якщо у тебе є гроші. В його загони записується багато індіанських пастухів, нащадків інків, яких іспанці тоді називали «льянерос». Це були вкрай войовничі люди, які при належному керівництві могли сильно потіснити регулярні іспанські війська.

І Болівару це вдається. Вже в 1813 році він захоплює Каракас і проголошує Венесуельську республіку. У народі його з тих пір називають Визволитель. Успіх, правда, виявляється недовгим. Менш, ніж через рік, іспанці беруть реванш і Болівару доводиться бігти на Ямайку. Там він знаходить спільну мову з президентом Гаїті Олександром Петіоном.

Зараз в це складно повірити, але на початку XIX століття Гаїті була однією з найрозвиненіших в соціальному сенсі держав регіону - там вперше було скасовано рабство. Петіон погоджується допомогти Болівару за умови, що той теж буде скасовувати рабство на всіх завойованих землях.

У 1816 році армія Симона Болівара повертається на континент. Тепер це не просто боротьба весеуельцев за незалежність, а й війна всієї Південної Америки проти рабства та інших принизливих проявів колоніалізму. Болівар обіцяє, що кожен солдат його війська отримає землю, а майно іспанської корони буде конфісковано і піде на розвиток нової держави. Серед його бійців тепер не тільки місцеві жителі, а й добровольці з Європи.

Кажуть, що за все своє життя Болівар здобув 472 військові перемоги. Пік успіху припав саме на цей період. Вже до 1819 року Венесуела повністю звільнена від іспанців. До 1822 року на карті з'являється нова країна - Велика Колумбія, до складу якої входять Венесуела, Нова Гранада та Еквадор. У 1824 році соратник Болівара генерал Сукре добиває залишки іспанської армії в Перу. Ці землі так само входять до складу нової держави під ім'ям Болівії, на честь Визволителя.

Розбиті надії

Але, як це часто буває, військові успіхи і слава полководця-переможця не виявили дуже допомагають Болівару в справах політичних. Він скликає в Панамі Латиноамериканський конгрес, на якому пропонує своїй план створення Південних Сполучених Штатів.

Але цей проект не знаходить схвалення у представників інших держав. Його звинувачують у диктаторських замашках та спробі створити єдину імперію з собою на чолі. Чи були у Болівара такі плани, зараз сказати вже складно. Швидше за все, місцеві «князьки» просто злякалися демократичних перетворень.

До 1830 року розпадається і Велика Колумбія. Незважаючи на те, що народ підтримує Болівара Визволителя, місцеві еліти розтягують країну по шматках. Відділяється навіть рідна для Симона Венесуела, заради якої він воював більшу частину свого життя. У тому ж році невідомі вбивають його найближчого соратника, генерала Сукре.

Болівар йде з поста президента, і навіть збирається піти в добровільне вигнання, але 17 грудня 1830 вмирає від сухот. Йому було всього 47 років. Крах політичних надій відняв у нього і бажання боротися з хворобою.

Доля революціонера

Фігура Симона Болівара залишається досить суперечливою. З одного боку, він зробив надзвичайно багато для незалежності держав Південної Америки і підтримував багато демократичних реформ. З іншого - дійсно міг потенційно перетвориться на диктатора.

Але, в будь-якому випадку, страх місцевих політиків і чиновників перед глобальними змінами не дав йому нічого зробити. Звільнивши Південну Америку, Болівар став не потрібен місцевим елітам, які думали в першу чергу про власну вигоду. Швидше за все, багатьом українцям ця ситуація здасться вкрай знайомою. Часи змінюються, а глобальні проблеми, на жаль, залишаються.