Ідеальний кар'єрист: пересічне життя і таємнича смерть Генріха Мюллера

Мюллер - найпоширеніше прізвище у Німеччині. Перекладається воно теж дуже просто, по-нашому - Мельник. Сотні тисяч нащадків хліборобів живуть на німецьких землях і зараз. І тільки один з них увійшов в історію дуже зловісним чином. Мова про всемогутнього шефа Гестапо Генріха Мюллера, нациста, чиє життя після 1945 року оповите чутками і таємницями.

Звичайна людина

Генріх Мюллер повністю виправдовував своє пересічнє прізвище. Народився в сім'ї чиновника, в школі вчився добре, але зірок з неба не хапав. Єдине, що відзначали вчителі в маленькому Генріху - спритність і схильність до брехні. Після дитячих пустощів він завжди намагався виходити сухим з ​​води.

Під час Першої світової війни був льотчиком, потім працював в поліції. Ні, Мюллер не був хоробрим і прозорливим детективом, який ловив злодіїв. Він був звичайним поліцейським чиновником, який умів професійно вести паперові справи. З 1929 року перевівся до відділення політичної поліції, стежив за комуністами.

Якби через кілька років Гітлер не прийшов би до влади, то Генріх Мюллер можливо так би і прожив усе життя, спокійно та неквапливо піднімаючись по кар'єрних сходах. З 1919 до 1933 р вони ніяк не проявив себе на службі, ні з хорошого боку, ні з поганого. Просто працював. Але націонал-соціалісти почали активно будувати нове суспільство, і їм потрібні були виконавчі кадри. Одним з таких Мюллер і став.

На службі у нацистів

Після того, як Німеччина стала Третім Рейхом, Мюллер, як службовець мюнхенської поліції, виявився в підпорядкуванні у Рейхард Гейдріха, і слідом за шефом почав отримувати підвищення за підвищенням. У 1936 році Гейдріх став начальником поліції безпеки «Зіпо», що об'єднала в собі кримінальну ( «Кріпо») і політичну ( «Гестапо») гілки поліції. У тому ж році його підлеглий Мюллер отримує звання оберштурмбаннфюрера СС та обер-інспектора поліції. У 1939 році Гейдріха ставлять на чолі новоствореного Головного управління імперської безпеки (РСХА), і лише через пару тижнів він робить свого вірного помічника шефом Гестапо.

Дивно, але до цього самого 1939 року Мюллер не тільки не перебував в націонал-соціалістичній партії, а й регулярно отримував негативні характеристики від партійного керівництва. Нацисти визнавали заслуги Генріха в боротьбі з комуністами, але відзначали, що для нього це тільки робота. Якби завтра до влади прийшли «червоні», то він би так само відловлював вчорашніх соратників і просувався по службі у нових господарів. «Він явно не був націонал-соціалістом», таку нищівну характеристику давали йому інші наці.

Здавалося б, як з такою характеристикою Мюллер примудрився всього за 5 років дістатися до високого крісла начальника Гестапо? Швидше за все, він просто був ідеальним працівником. Не сперечався з начальством, умів наказувати підлеглим, підбирати виконавчі кадри, які не ставлять зайвих запитань. Та й сам Генріх зайвих питань не ставив ніколи. Свою роль зіграло і заступництво всемогутнього Гейдріха, який явно оберігав цінного співробітника та захищав від гніву Мартіна Бормана і інших «партійних».

Про усепоглинаючий кар'єризм Мюллера свідчить той факт, що у 1937 році він вийшов з католицької церкви. Для його консервативних батьків це був справжній удар. Але Генріх просто пояснив їм, що до ревних християн в СС ставляться з підозрою, так що, переставши бути офіційним католиком, він відкриває для себе нові кар'єрні перспективи.

У роки Другої світової обстановка в верхівці Рейху поступово загострювалася. Перед лицем поразки нацисти нервували, згадувалися старі образи та загострювалися політичні суперечності. А Мюллер особливих політичних пристрастей не мав, тому міг однаково спокійно заходити в кабінети до Гіммлера, Бормана або Кальтенбруннеру, який зайняв пост шефа РСХА після вбивства Гейдріха.

Начальник політичної розвідки Вальтер Шелленберг і шеф «Кріпо» Артур Небе заявляли, що працювати з Мюллером їм не подобається. Відштовхувала вже сама зовнішність, абсолютно пересічна з одного боку, але неприємна з іншого. Колючий погляд і постійно тремтячі повіки Мюллера трохи лякали Шелленберга, який вважався людиною веселою та товариською. Загалом, на харизматичного Леоніда Бронєвого з «17 миттєвостей весни» справжній Герні Мюллер був зовсім не схожий.

Де ж Мюллер?

Майже до самого кінця війни він на чолі Гестапо продовжував «нещадно знищувати ворогів Рейху». Під час самогубства Гітлера був присутній в бункері, але не примикав ані до табору бажаючий піти слідом за фюрером, ані до груп офіцерів, які намагалися прориватися з оточеного Берліна.

Він і раніше говорив тільки строго по справах, а в такий вирішальний момент і зовсім мовчав, як партизан. Згідно зі спогадами очевидців 1 травня 1945 року Мюллер сказав лише одну фразу, ось тільки версії, що ж це була за фраза, сильно різняться. Особистий пілот Гітлера Ганс Баур стверджував, що шеф Гестапо вимовив: «Я прекрасно знаю методи росіян. У мене немає ані найменшого наміру потрапити в полон до росіян». За іншими даними, він сказав: «Режим упав і я разом з ним».

Треба зізнатися, що друга фраза Мюллеру зовсім не йде і не клеїться з його образом. Людина, яка звикла виживати і пристосовуватися в будь-яких умовах, навряд чи страждала би таким фаталізмом.

У серпні 1945 року на території міністерства авіації був виявлений труп чоловіка в генеральській формі, в кишені знайшли документи Генріха Мюллера. За свідчення очевидців, зовні труп на Мюллера був схожий, але вже почав розкладатися, так що сказати точно було не можна. За документами тіло поховали на кладовищі Ліліентальштрассе в Берліні. Було оголошено, що тіло належить шефу Гестапо

Але в 1963 році була проведена ексгумація могили, яка останків Мюллера не виявла, що дало підґрунтя для самих різних чуток і легенд. Говорили, що, звичайно, хитромудрий кар'єрист не збирався вмирати, підсунув всім чужий труп, а сам зник і знайшов нових господарів.

У США говорили, що він після війни був завербований НКВД і працював в Москві. У Радянському Союзі ходили чутки, що Мюллер прилаштувався працювати на ЦРУ. Нарешті, є версія, що Генріх, як і багато інших нацистські лідерів, зник десь у лісах Південної Америки.

Як було насправді? Хто знає. Можливо труп, знайдений в міністерстві, дійсно належав Мюллеру, і останній трюк старому шахраю все-таки не вдався. А може, він і справді в черговий раз, як колись у школі, вийшов сухим з ​​води.