За час революційних подій і війни 1917-1920 рр. наш прекрасний Київ переходив з рук в руки, за приблизними підрахунками, чотирнадцять разів. У якийсь момент кияни вже почали звикати до постійної зміни влади, переворотів і бойових дій. Але навіть для них, загартованих нескінченної війною, події лютого 1918 року стали справжнім жахом. До міста увійшли червоні під проводом Михайла Муравйова. Рівно сто років тому, 20 лютого 1918 року, почався такий терор, який це місто не бачило, мабуть, з часів взяття його Батиєм у 1240 році.
Червоні йдуть
Про те, що терор обов'язково буде, Муравйов оголосив ще до взяття Києва.Перед легендарним боєм під Крутами він заявив:
«Наша бойова задача - взяти Київ... Жаліти київських жителів нічого, вони терпіли гайдамаків - нехай знають нас і отримають відплату. Ніякого жалю до них!»
Підлітки понівечили жінку і скинули її зі скелі: найстаршого злочинця стратили за допомогою тортур
Дають лише 3 дні: в Україні змінилися правила повісток поштою, що це змінює для чоловіків
Коли скасують графіки відключення світла: хто та як формував черги
Не наплутайте з показниками лічильників цього місяця: Нафтогаз звернувся до українців
Само собою, приходу армії Муравйова в Києві чекали, як чуми. Але після поразки під Крутами захиститися у міста не було ніякої можливості. Семитисячній армії червоних протистояло всього 1700 солдатів, серед яких було багато необстріляних юнкерів і молоді.
Перед штурмом більшовики грунтовно «обробили» Київ з далекобійних гармат. Всього в місто прилетіло до 15 тисяч снарядів. Основна частина руйнувань торкнулася центральних районів: Хрещатика, Липок, Печерська. Вже до 5 лютого червоні зайняли Лавру і Київську фортецю. Решта армії УНР намагалася зміцнитися на Правому березі, але через два дні всі були знищені або взяті в полон. І тоді почалося найстрашніше.
Терор
Цікаво те, що причин для репресій проти киян у червоних було не так вже й багато. Прихильники Центральної Ради і націоналісти з міста в основному виїхали, ті, що залишилися, були навряд чи небезпечні для радянської влади. Але Муравйов твердо вирішив влаштувати криваву баню. Ось як про ці дні згадував колишній міністр землеробства УНР Микола Ковалевський:
«Під час цієї першої окупації російських большевиків місто наче змінило своє обличчя, живий і веселий Київ став понурим і мовчазним. В Марійському парку, де стояв самітний царський палац, урядував штаб Муравйова і ЧК під проводом завжди п'яного чекіста Полуянова. Сюди звозили червоноґвардійці арештованих і тут же в Марійському парку їх розстрілювали. Арешти відбувалися безо всяких правил – той, хто здавався підозрілим з яких-небудь причин – попадав у ЧК, а Полуянов не робив жодного слідства і давав наказ розстріляти.»
Коли з Харкова до Києва перебралося керівництво УРСР, старі більшовики були шоковані масштабами репресій. Трупи лежали просто на вулицях, в парках і скверах. Виявилося, що за наказом Муравйова місто труїли газами. Він зробив неможливе, здивувавши своєю жорстокістю навіть товаришів по партії, зазвичай до сантиментів не схильних.
Більш того, масштабами різанини був вражений навіть сам Фелікс Дзержинський. Уже в квітні 1918 року він напише:
«Найгірший ворог не міг би нам стільки шкоди принести, скільки він приніс своїми жахливими розправами, розстрілами, наданням солдатам права грабежу міст і сіл. Все це він робив від імені нашої радянської влади, відновлюючи проти нас все населення. Грабіж і насильство - це була свідома військова тактика, яка, даючи нам швидкоплинний успіх, несла в результаті поразку і ганьбу».
Кат і зрадник
Варто трохи детальніше зупинитися на постаті самого Михайла Муравйова. Це був колишній царський офіцер і учасник Російсько-японської та Першої світової війн. Революціонером він став досить пізно, встиг послужити Тимчасовому уряду, потім приєднався до лівих есерів. Після того, як до влади прийшли більшовики, Муравйов запропонував свої послуги і їм.
Червоній армії не вистачало своїх офіцерів, а брати на службу колишніх царських масово за наказом Льва Троцького почнуть набагато пізніше. Так що спочатку Муравйов здавався червоним цінним надбанням.
Незважаючи на регулярну зміну господарів, Муравйов залишався прихильником ідеї «Росії Єдиної і Неподільної» та російським шовіністом. Українців він ненавидів, називав «жидомазепинцями» і «австрійськими шпигунами». Тому під маховик його терору в Києві потрапляли не тільки за класовою ознакою, а й по всякому. Українець - винен.
Власне кажучи, більшовики не могли про це не знати. Тому, посилаючи Муравйова завойовувати Україну, чудово розуміли, що ненависть цієї людини до українців призведе до небувалої різанині. І все ж, на цей крок вони пішли. А потім просто зіпхнули відповідальність за кров невинних на безпосереднього виконавця - самого Муравйова. Обурення Дзержинського, судячи з усього, глибоко удаване.
Втім, дуже скоро ката Муравйова викинули, як непотрібний інструмент. Жертв влаштованого їм терору він пережив лише на півроку. Кажуть, що старий офіцер планував заколот, брав гроші у «білих». Крім того, після київського терору, його армія здебільшого розбіглася хто куди. Адже одна справа мучити мирне населення, і зовсім інша - підтримувати у військах порядок та дисципліну. Муравйову намагалися дати ще шанс, відправивши на Румунський фронт, але там він програв усе, що можна. 12 липня його самого прийшли заарештовувати чекісти.
Більшовик Йосип Вазейкіс так описує смерть ката:
«- Як? Провокація! - крикнув Муравйов і схопився за маузер, який висів на поясі. Медведєв схопив його за руку. Муравйов вихопив браунінг і почав стріляти. Побачивши збройний опір, загін теж почав стріляти. Після шести-семи пострілів з того чи іншого боку в двері виконкому Муравйов звалився убитим.»
Навіть для більшовиків він виявився занадто жорстоким і неконтрольованим, так що від Муравйова вирішили позбутися найефективнішим способом - вбити.