Боги і генерали: як Роберт Лі став символом американського Півдня

Зіткнення між ультраправими активістами і антифашистами в американському Шарлоттсвілі призвели до смерті однієї людини, ще тридцять потрапили в лікарню з травмами різного ступеня тяжкості. Звичайно, причини події лежать в суто сучасної площині. Але каталізатором конфлікту стало рішення місцевої влади прибрати з міста пам'ятник генералу Роберту Едварду Лі, який під час Громадянської війни воював на боці Півдня.

Чому фігура генерала Лі досі так важлива для деяких американців? Через що почалася Громадянська війна? І що таке «програна справа Півдня»?

Два світи

До початку XIX ст. Сполучені Штати виявилися розділені на два автономні регіони, чиї інтереси куди частіше розходилися, ніж перетинались. Північні штати були промисловим регіоном, де зосередилися машинобудівні, текстильні та інші підприємства. Основною робочою силою на цих підприємствах були іммігранти. Незважаючи на те, що становище робітників було далеке від ідеалу, вони все-таки були не рабами, а вільними людьми. До того ж, уряд поступово працював над підвищенням рівня життя, в тому числі і для чорношкірих. Втім, навіть на Півночі вони залишалися людьми другого сорту, нехай і неофіційно.

Зовсім інша ситуація була на Півдні. Це був аграрний регіон з дивовижно родючим ґрунтом, але там катастрофічно не вистачало робочих рук. Тому плантатори Півдня завозили рабів з Африки, і завозили масово. До 1860 року рабство було дозволено в 15 штатах. З 12 мільйонів населення цих штатів, 4 мільйони були рабами.

Етика і політика

Якийсь час ці два світи співіснували, адже Північ потребувала товарів з Півдня, а Південь - промислової потужності Півночі. Але поступово США розширювали свою територію. Наприклад, після війни з Мексикою у 1848 році, з'явилося кілька нових штатів - Каліфорнія, Юта і Невада. А деякі інші штати збільшилися в розмірах за рахунок мексиканської землі.

Природно плантатори Півдня поклали око на ці землі. І ось тут зародилося зерно конфлікту. А якими мають бути нові штати - рабовласницькими або вільними від рабства? І це питання лежало не тільки в етичній площині.

По-перше, кожен новий штат - це нові голоси в Конгресі, які можуть дістатися або Півночі, або Півдню. Якщо ці штати визнати вільними від рабства, то мешканці півдня залишаються в меншості, а значить, не зможуть протягнути через Конгрес потрібні їм рішення. А по-друге, в вільних штатах Південь не зміг би вести виробництво і бізнес звичним методом - за допомогою рабів.

У 1850 році вдалося знайти тимчасовий компроміс. Найбільш ласий шматочок - Каліфорнія - залишався вільним від рабства, зате по всім штатам вступав в силу закон про рабів-утікачів. Тепер мешканці півночі були зобов'язані допомагати мешканцям півдня в їх пошуку.

Але компроміс виявився тимчасовим, конфлікти між Півднем і Північчю тривали. А коли в 1860 році президентом був обраний противник рабства Авраам Лінкольн, стало зрозуміло, що ці два світи співіснувати більше не можуть. Відразу після приходу до влади Лінкольн оголосив, що відтепер всі нові штати будуть автоматично вільними від рабства. Це ставило Південь в уразливе і залежне становище.

Привид сепаратизму

Мешканці півдня негайно почали процес сецесії, тобто заявили про свій вихід зі складу США. Фактично, це означало створення нової держави - Конфедеративних Штатів Америки. Перший крок зробила Південна Кароліна, за нею послідували Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджія та Луїзіана. Трохи пізніше про незалежність оголосили Техас, Віргінія, Арканзас, Теннессі та Північна Кароліна.

Цікаво, що рабовласницькі Делавер, Кентуккі, Міссурі та Меріленд вирішили в підсумку зберегти лояльність Лінкольну. А Віргінія розкололася на два штати - Західну (за Північ) і Східну (за Південь).

Сепаратисти скористалися тим, що Конституція США не забороняла штатам виходити зі складу федерації. Втім, вона і не дозволяла цього робити, чим, в свою чергу скористався Лінкольн, який оголосив поведінку Півдня бунтом і почав мобілізацію. У відповідь Південь теж оголосив про набір добровольців в збройні сили. Війна почалася.

Принциповий генерал Лі

А що ж робив у цей момент Роберт Лі? Він, як це не дивно, служив в армії Півночі. Родом він був з тієї самої частини Вірджинії, яка підтримала Південь, але довгі роки прослужив в самих різних частинах США. Після початку війни генерала негайно викликало командування армії Півночі і запропонувало, ні багато ні мало, очолити армію і воювати з Конфедерацією.

Лі відповів на цю пропозицію відмовою, звільнився з армії і повернувся в рідну Віргінію. Там вони і почав свій бойовий шлях вже як командувач в армії південців. Він пройшов через всю війну, і саме йому випав жереб підписувати капітуляцію Північновірджінскої армії, яка по суті справи означала кінець війни.

Далеко не всі офіцер армій Півночі і Півдня були так вже свідомі в питаннях політики. Для багатьох питання вибору сторони в цьому конфлікті було не ідеологічним, а територіальним. Лі міг очолити армію «янкі», але вважав за краще повернутися додому і битися на боці «діксі». За це нащадки «діксі» поважають його до сих пір, і частково тому питання знесення пам'ятника виявився таким болючим.

Програна справа Півдня

Втім, фігуру генерала не варто ідеалізувати. Його вибір на користь Півдня свідчить не тільки про його патріотизм, а й про те, що Лі, зокрема, підтримував рабство і був противником соціального прогресу.

Його прихильність до традиційних південних цінностей і зробила генерала символом «програної справи Півдня» - ідеї, згідно якої мешканцям півдня не по дорозі з північними «янкі», які нав'язали їм свій спосіб життя. Зараз ця ідея популярна лише у деяких американських радикалів, які і влаштували бійку в Шарлоттсвілі. Але кому, як не українцям, розуміти, що будь-яка, навіть слабка, ідея сепаратизму завжди може стати лякаючою реальністю.