Карл Густав Маннергейм: герой Фінляндії чи союзник Гітлера?

Кажуть, що суворі часи вимагають суворих людей. Можливо, саме тому багато історичних осіб першої половини ХХ століття здаються нам такими спірними та неоднозначними. Їм доводилося діяти в умовах тотальної війни і хвилі насильства, яка накрила всю Європу і більшу частину Азії. Україну ця хвиля зачепила дуже сильно, і ми до сих пір не вибудували до неї однозначного ставлення.

Однією з таких складних фігур на політичному полі того часу був Карл Густав Маннергейм, який народився рівно 150 років тому - 16 червень 1867 року. У рідній Фінляндії його вважають героєм, який у вирішальний момент вивів країну з кризи. Але особистість Маннергейма залишається не такою однозначною. Часто йому в докір ставлять, наприклад, співпрацю з Гітлером під час Другої світової війни. Але, як часто буває у новітній історії, не все було так просто.

Швед і російський офіцер

Той, хто хоч раз чув фінські прізвища, здогадається, що Карл Густав Маннергейм не був фіном. Скажімо так, не зовсім фіном. Маннергейм був з фінських шведів, які компактно проживають на півдні і заході Фінляндії. Дослідники біографії маршала встановили, що предки його ще в XVII столітті переїхали до Швеції з Гамбурга, а вже потім опинились в Фінляндії.

Коли Карлу Густаву було всього 13 років, його батько раптово розорився і виїхав з країни. А мати померла через кілька років. Залишившись сиротою, Маннергейм ріс важким підлітком, і навіть був виключений з фінського кадетського корпусу. Після чого вирішив вступати до Миколаївського кавалерійського училища в Санкт-Петербурзі, адже Фінляндія тоді була частиною Російської імперії, хоч і з дуже широкою автономією.

Училище він закінчив з відзнакою і зробив стрімку військову кар'єру. Брав участь у Російсько-японській війні, воював на фронтах Першої Світової і подорожував до Китаю у складі картографічної експедиції.

Регент Фінляндії

Будучи монархістом, Лютневу революцію Маннергейм не прийняв. Вже восени 1917 року він відбув в рідну Фінляндію, щоб підтримати її незалежність. На батьківщині він виявився в центрі політичних інтриг, тому що був невигідний ані націоналістам, ані соціал-демократам.

Справа в тому, що в країні розпалювалася громадянська війна. Соціал-демократи, що спиралися на російські частини і Червону гвардію, готували переворот, а націоналісти намагалися не допустити цього, заручившись підтримкою німців і шведів.

З одного боку, монархіст Маннергейм, звісно, не любив більшовиків і навіть будував плани щодо взяття Петрограда. Але з іншого - з німцями він теж встиг повоювати, і вважав, що союз з Німеччиною загрожує незалежності Фінляндії.

Взявши на себе командування армією, він розбив більшовиків, але перемога не принесла йому задоволення. Уряд Фінляндії встиг укласти угоду з німцями, які почали претендувати на командування фінською армією. В знак протесту Маннергейм подав у відставку і виїхав до Швеції, а звідти подався до Лондона, щоб заручитися підтримкою Антанти.

Саме в Лондоні його і зустріла звістку про те, що він призначений регентом Фінляндії. Німеччина, на чию допомогу так сподівалося фінський уряд, капітулювала, так що в довгостроковій перспективі Маннергейм мав рацію.

Радянсько-фінська війна

У міжвоєнні роки Маннергейм продовжував займати керівні посади у фінській армії, активно вів дипломатичні переговори з різними країнами Європи.

Паралельно у Фінляндії йшли дуже важкі переговори з СРСР. Сталін хотів убезпечити Ленінград в разі війни і відсунути радянсько-фінський кордон північніше, а натомість пропонував в два рази більше землі в Карелії. Фіни відмовляли.

Після того, як в 1939 році суперечка про території переросла у війну, Маннергейм був призначений верховним головнокомандувачем і взяв на себе оборону країни. Знаменита оборонна «лінія Маннергейма» зуміла витримати перший натиск Червоної армії, що мала значну чисельну перевагу. На жаль, маленька Фінляндія не змогла протистояти Червоної армії до кінця, так що в підсумку довелося йти на поступки і віддати Радянському Союзу 12% своєї території.

Незважаючи на це, мужність фінських солдатів і талант Маннергейма зіграли свою роль. Легкої війни не вийшло, «совітам» довелося заплатити життями майже 200 тисяч своїх солдатів.

До речі, сам Маннергейм говорив, що обороноздатність його оборонної лінії була спеціально перебільшена радянською пропагандою, а на перше місце ставив стійкість своїх солдатів і офіцерів.

Маннергейм і Гітлер

Відносини між Фінляндією і Третім Рейхом - це дуже складна і неоднозначна тема. З одного боку, коли Гітлер звернувся до Маннергейма з проханням розмітити на території країни свої війська, маршал відповів згодою. І, фактично, Фінляндія вступила у війну на боці Рейху.

При цьому Маннергейм поставив Гітлеру ряд умов. По-перше, командувати своєю армією він буде сам, німецькі офіцери не буду допущені до прийняття рішень в фінському штабі. По-друге, фінські війська не будуть наступати на Ленінград.

Судячи з усього, Другу світову війну Маннергейм розцінював як шанс повернути втрачені роком раніше території. Решта радянських земель фінів не цікавила. В кінцевому підсумку, фінські війська намагалися не заходити далі старого кордону, що існував до 1939 року, хоча і забезпечували блокаду Ленінграда з півночі.

Коли в 1944 році стало зрозуміло, що поразка Німеччини не за горами, Маннергейм вирішив, що треба шукати миру. У тому ж році він був обраний президентом, і як глава держави підписав угоду про мир з СРСР.

Більш того, коли виявилося, що німці не поспішають йти, фінській армії довелося витісняти їх силою, так що траплялися навіть бойові зіткнення.

Суперечки і пересуди

Суперечки про особу Маннергейма і його роль в історії - це природно. Якби не сталося радянсько-фінської війни, цілком можливо, що Гітлер і не отримав би тимчасово союзника у вигляді Фінляндії. Чи можна засуджувати Маннергейма за цей союз? Швидше за все, це - особиста справа кожного.

Головне, що фіни зуміли навчитися правильно сприймати свою історію, не шукати там правих і винуватих, а судити про людей та події виходячи з існуючої на той час обстановки. Можливо, коли-небудь і ми перестанемо сприймати історію як привід для суперечок, і навчимося дивитися на неї неупереджено. Тим більше, що історичні постаті, подібні Маннергейму, в Україні теж були.