30 вересня православні християни, які користуються Новоюліанським календарем, відзначають День пам'яті святих мучениць Віри, Надії, Любові та Софії.
Також у цей день жінки із цими іменами відзначають свій день ангела.
Свято бере свій початок ще з кінця другого століття, за правління римського імператора Адріана. У Римі жила благочестива вдова Софія, яка мала три дочки: Віра, Надія і любов. Софія була глибоко віруючою християнкою і виховала своїх дочок у любові до Бога. Тоді в Римській імперії і в столиці зокрема Він силою змушував матір і дочок зректися християнства, але вони виявилися непохитними. Адріан надавав жорстоким тортурам Віру, Надію та любов, а Софію змушував на це дивитися. Але результатів це не дало, і тоді жорстокий імператор наказав публічно страчувати дівчаток. Софія поховала своїх дітей за християнськими звичаями і через три дні Господь прийняв її душу на небеса.
У народі вважається, що святі Віра, Надія, Любов та Софія є покровителькою жінок у домашніх справах.
Віддавати по 10% від пенсії не доведеться: "Київстар" порадував стареньких бюджетним тарифом
Життя стане солодшим без цукру: в Україні супермаркети оновили ціни на сіль, майонез та кетчуп
Спіймали на вулиці та примусово відвезли в ТЦК: українцям розповіли, як себе поводити
Доведеться платити по 8,79 грн за кВт: енергетики попередили всіх споживачів
Також у цей день жінки ходили до церкви та купували три свічки: дві ставили у церкві, а одну відносили додому. Цю свічку ставили на ніч у коровай, 40 разів читали над ним молитву, а вранці годували всіх членів сім'ї.
День Віри, Надії, Любові та Софії у народі вважається поганим днем. Жінкам не можна займатися домашніми справами. Вважалося, що молитви на це свято лікують жіночі хвороби. Також на цей день не призначають вінчання або заручин.
Варто зазначити, що в цей день було категорично заборонено голосно розмовляти та сміятися, бо всі без винятку жінки зобов'язані оплакувати святу Софію, яка втратила своїх дочок, тим самим позбавляючи себе та своїх родин від прикрощів, смутку та бід. Тобто, з одного боку, плач нагадував страждання Софії, але з іншого – у цьому обряді був і свій тонкий розрахунок.
Крім того, 30 вересня у селах влаштовувалися так звані «сільські святці». Молодь збиралася на «вечерини», плекаючи надію «себе показати та побачити, хто впаде на думку, на душу». А ті дівчата, в серцях яких уже горів вогонь кохання, голосили, щоб у відповідь почуття судженого «не було кінця віку», щоб кохання «у вогні не горіло, у воді не тонула, щоб її зима студена не знобила». І берегли в собі віру, що все так і збудеться.