ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

фармакодинамічні властивості. Езомепразол є S-ізомером омепразолу і знижує секрецію шлункової кислоти через специфічний, направлений механізм дії. Це специфічний інгібітор протонної помпи в парієтальних клітинах. Фармакодинамічна активність S- і R-омепразолу на протонному насосі однакова через механізм дії.

Механізм дії. Езомепразол є слабкою основою і концентрується в сильнокислому середовищі секреторних каналів парієтальної клітини та перетворюється в активну форму, де інгібує фермент H+ K+–ATPase — протонний насос — та зменшує як базальну, так і стимулюючу секрецію кислоти.

Фармакодинамічні ефекти

Пероральне введення 20 мг або 40 мг езомепразолу протягом 5 днів підвищує внутрішньошлунковий рН до >4 протягом середнього значення 13 і 17 год, відповідно, у пацієнтів з симптоматичною рефлюксною хворобою. Ефект однаковий як для перорального так і для в/в введення.

Приблизно у 78% хворих рефлюкс-езофагіт виліковується застосуванням дози 40 мг езомепразолу протягом 4 тижнів перорально та у 93% через 8 тижнів.

У рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні, пацієнти з ендоскопічно підтвердженою виразковою кровотечею шлунка, які були охарактеризовані як Forrest Ia, Ib, IIa або IIb (9%, 43%, 38% або 10%) були випадковим чином обрані для застосування парентерального розчину Нексіум (n = 375) або плацебо (n = 389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнти отримували 80 мг езомепразолу у вигляжі в/в інфузії протягом 30-хвилинного періоду з подальшою безперервною інфузією 8 мг/год протягом 71,5 год або плацебо протягом 72-годинного періоду. Після початкового 72-годинного введення усі пацієнти були переведені на прийом перорального езомепразолу в дозі 40 мг для інгібування шлункової кислоти протягом 27 днів. Відновлення кровотечі протягом 3 днів відбувалося у 5,9% у групі, які застосовували Нексіум, порівняно з 10,3% у групі, яка отримувала плацебо. На 30 день після лікування рецидивуючі кровотечі відбувалися на рівні 7,7% у групі, які застосовували Нексіум, та 13,6% у групі, яка отримувала плацебо.

Під час лікування антисекреторними препаратами гастрин в плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції шлункової кислоти. CgA також зростає внаслідок зниження кислотності шлунка. Підвищені рівні CgA можуть впливати на дослідження нейроендокринних пухлин. Опубліковані дані свідчать про те, що інгібітори протонної помпи слід припинити за 5 днів до вимірювання CgA.

Збільшення кількості клітин ECL, можливо пов’язаних з підвищеними значеннями гастрину в плазмі крові, спостерігалося як у дітей, так і у дорослих під час тривалого лікування пероральним езомепразолом. Передбачається, що цей висновок не має клінічної значимості.

Іноді під час тривалого лікування пероральними антисекреторними препаратами спостерігалися кісти залоз. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого інгібування секреції кислоти; вони доброякісні і, здається, зворотні.

Зниження кислотності в шлунку збільшує кількість тих бактерій в шлунку, які зазвичай колонізують ШКТ. Терапія інгібітором протонної помпи може збільшити ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як: Salmonella та Campylobacter, а також у госпіталізованих хворих може також трохи збільшитися Clostridium difficile.

Фармакокінетичні властивості

Розподіл. Відомий обсяг розподілу становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла у здорових добровольців. Зв’язування езомепразолу з білком плазми крові становить 97%.

Біотрансформації. Езомепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р-450 (CYP). Значна частина метаболізму езомепразолу відбувається через поліморфний CYP 2C19, який відповідає за продукування гідрокси- та десметилових метаболітів езомепразолу. Решта метаболізується іншою специфічною ізоформою, CYP 3A4, яка відповідає за утворення езомепразолсульфону, головного плазмового метаболіту.

Виведення. Параметри, наведені нижче, стосуються головним чином фармакокінетики осіб з функціональним ферментом CYP 2C19, так званим «екстенсивним метаболізатором». Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/год після однократної дози та приблизно 9 л/год після багаторазової дози. T½ плазми крові становить приблизно 1,3 год після повторної добової однократної дози. Езомепразол повністю виводиться з плазми крові, при цьому не спостерігається кумуляції при однократному застосуванні.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункової кислоти. Майже 80% пероральної дози езомепразолу виводяться у вигляді метаболітів у сечі, решта — з калом. У сечі можна виявити менше 1% від початкової речовини.

Лінійність/нелінійність. Сумарна біодоступність (AUC) зростає при повторному введенні езомепразолу. Це збільшення залежить від дози і призводить до нелінійної залежності доза-AUC після багатократного введення.

Після повторної в/в ін’єкції дози 40 мг, середня Cmax в плазмі крові становить приблизно 13,6 мікромоль/л та приблизно 4,6 мікромоль/л після застосування відповідних пероральних доз. В/в введення езомепразолу (40 мг, 80 мг або 120 мг) протягом 30 хв з подальшою безперервною інфузією (4 мг/год або 8 мг/год) протягом 23,5 год призводить до лінійного збільшення дози опромінення.

Дані доклінічної безпеки. На підставі досліджень фармакологічної безпеки, токсичності при повторних дозах, репродуктивної токсичності, генотоксичності та канцерогенного потенціалу, не встановили особливої небезпеки для людини.

У дослідженнях канцерогенності у щурів відзначали гіперплазію шлункових та ентерохромофіноподібних (ECL) клітин. Ці ефекти у шлунку щурів є наслідком стійкої яскраво вираженої гіпергастрінемії внаслідок зниження продукування шлункової кислоти. Вони спостерігаються у щурів після тривалого лікування інгібіторами кислоти. У доклінічній програмі для в/в введення езомепразолу не було даних про пошкодження судин, але після п/ш (паравенной) ін’єкції спостерігалася легка запальна реакція тканини у місці ін’єкції.

ПОКАЗАННЯ

Нексіум для ін’єкцій/інфузії показаний у дорослих для:

  • антисекреторна терапія, коли пероральний прийом неможливий.

Наприклад:

— гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з езофагітом та/або важкими симптомами рефлюксу,

— для загоєння виразок шлунка, викликаних НПЗП,

— для профілактики виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, викликаної терапією НПЗП у пацієнтів групи ризику.

  • Профілактика повторної кровотечі після терапевтичної ендоскопії внаслідок гострої кровотечі виразки шлунка та дванадцятипалої кишки.

Нексіум для інфузії показаний у дітей та підлітків у віці від 1 до 18 років для:

  • антисекреторна терапія, коли пероральний прийом неможливий.

Наприклад:

— при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюкс-езофагітом та/або важкими симптомами рефлюксу.

ЗАСТОСУВАННЯ

дозування.

Дорослі. Антисекреторна терапія при неможливому пероральному введенні

Пацієнтів, які не можуть перорально приймати ЛЗ, можна лікувати парентерально починаючи з 20-40 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам з рефлюкс-езофагітом вводять 40 мг 1 раз на день.

Пацієнтам з симптомами рефлюксної хвороби слід застосовувати 20 мг 1 раз на день.

Для лікування виразки шлунка, викликаної терапією НПЗП, нормальна доза становить 20 мг 1 раз на добу.

Для профілактики виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, спричиненої лікуванням НПЗП, пацієнтам з високим ризиком слід призначати 20 мг препарату 1 раз на добу.

Як правило, пацієнтам слід призначати тільки короткострокову в/в дозу та якомога швидше переходити на пероральну терапію.

Профілактика рецидиву виразок шлунка і дванадцятипалої кишки

Після терапевтичної ендоскопії при гострих кровотечах виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, 80 мг слід призначати у вигляді болюсної інфузії протягом 30 хв з подальшою безперервною в/в інфузією 8 мг/год протягом 3 днів (72 год).

Пероральна кислотно-інгібуюча терапія повинна проводитися після парентерального лікування.

Діти та підлітки у віці від 1 до 18 років.

Антисекреторна терапія при неможливому пероральному введенні.

У рамках повного періоду лікування ГЕРХ пацієнтів, які не можуть приймати ліки парантерально, слід лікувати шляхом парентерально введення препарату 1 раз на добу.

Як правило, пацієнтам слід призначати тільки короткострокову в/в дозу і якомога швидше переходити на пероральну терапію.

1-11 років

Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту — вага <20 кг: 10 мг 1 раз на добу;

Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту — вага ≥20 кг: 10 мг або 20 мг 1 раз на добу;

Симптоматичне лікування ГЕРХ — вага ≥20 кг: 10 мг 1 раз на добу.

12-18 років

Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу;

Симптоматичне лікування ГЕРХ: 20 мг 1 раз на добу.

ПРОТИПОКАЗАННЯ

підвищена чутливість до бензимідазолів.

Підвищена чутливість до будь-якого інгредієнта

ПОБІЧНА ДІЯ

порушення з боку шкіри.

Дерматит (нечасто)

Висип (нечасто)

Прурит (нечасто)

Кропив’янка (нечасто)

Алопеція (рідко)

Гіпергідроз (рідко)

Синдром Лайєля (дуже рідко)

Фотосенсибілізація (рідко)

Поліморфна еритема (дуже рідко)

Синдром Стівенса-Джонсона (дуже рідко)

Порушення з боку ендокринної системи.

Гінекомастія (дуже рідко).

Гематологія.

Агранулоцитоз (дуже рідко)

Тромбопенія (рідко)

Порушення з боку печінки.

Гепатит (рідко)

Жовчний гепатит (рідко)

Печінкова недостатність (дуже рідко)

Порушення з боку ЛОР-органів та органів ротової порожнини.

Гіпосавітація (незвичайна)

Дисгевзія (рідко)

Стоматит (рідко)

Порушення з боку іммунної системи

Анафілактична реакція (рідко)

Набряк Квінке (рідко)

Гіперчутливість (рідко)

Червоний вовчак.

Інфекційні захворювання

Кандидоз ШКТ (рідко)

Порушення з боку серцево-судинна система

Анафілактичний шок (рідко)

Нездужання (рідко)

Лабораторні показники

Печінкові ферменти (іноді)

Гіпонатріємія (рідко)

Лейкопенія (рідко)

Панцитопенія (дуже рідко)

Гіпокаліємія, гіпокальціємія, гіпомагніємія.

Порушення з боку кістково-м’язової системи

Перелом зап’ястя (іноді)

Перелом стегон (іноді)

Переломи хребта (нечасто)

Біль у суглобах (рідко)

Біль у м’язах (рідкісна)

М’язова слабкість (дуже рідко)

Рабдоміоліз

Порушення з боку нервової система

Головний біль (часто)

Парестезія (нечасто)

Сомнолентність (рідко)

Головоломка (нечасто)

Енцефалопатія (дуже рідко)

Порушення з боку органу зору

Затуманене зору (рідко)

Порушення з боку психіки

Безсоння (безсоння) (дуже рідко)

Агресивність (дуже рідко)

Депресія (рідко)

Сплутаність свідомості (рідко)

Галюцинація (дуже рідко)

Порушення з боку дихальної системи

Бронхоспазм (рідко)

Порушення з боку сечовивідної системи.

Інтерстиціальна нефропатія (дуже рідко)

Порушення з боку травна система

Біль у животі (часто)

Діарея (часто)

Блювота (часто)

Метеоризм (часто)

Запор (часто)

Нудота (часто)

Мікроскопічний коліт

Інші порушення

Периферичні набряки (нечасто)

Реакція місця застосування (загальна) лихоманка (рідко).

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ

якщо виникають ознаки побочних ефектів (наприклад, значне зниження ваги, повторна блювота, дисфагія, гематема або мелена) та підозри на виразку шлунка або наявну виразку шлунка, повинно бути виключене злоякісне захворювання, оскільки лікування препаратом може зменшувати вираженність симптомів та ускладнювати діагностику.

Шлунково-кишкові інфекції

Терапія інгібітором протонної помпи може призвести до ризику шлунково-кишкових інфекцій, таких як, наприклад, з Salmonella та Campylobacter, дещо підвищений.

Всмоктування вітаміну В12. Езомепразол може зменшити абсорбцію вітаміну В12 (ціанокобаламін) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії.

Гіпомагніємія. Гіпомагніємія була зареєстрована у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як езомепразол, принаймні протягом 3 міс, але в більшості випадків протягом 1 року. Прояви гіпомагніємії — втома, тетанія, марення, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія.

Ризик перелому. Дослідження показують, що інгібітори протонної помпи можуть збільшувати ризик переломів на 10-40%, хоча цей підвищений ризик може бути частково пов’язаний з іншими факторами ризику.

Червоний вовчак (SCLE). Інгібітори протонної помпи пов’язані з виникненням рідкісних випадків червоного вовчака.

Комбінації з іншими ЛЗ. Не рекомендується одночасне застосування езомепразолу з атазанавіром. Якщо комбінація атазанавіру та ІПП вважається необхідною, рекомендується ретельний клінічний моніторинг.

Езомепразол є інгібітором CYP 2C19. На початку або наприкінці лікування езомепразолом слід враховувати можливість взаємодії з речовинами, що метаболізуються CYP 2C19.

Вплив на лабораторні дослідження. Підвищені рівні хромограніну A (CgA) можуть впливати на достовірність результатів діагностики нейроендокринних пухлин.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ

протипоказані комбінації

Інгібітор протонної помпи (ІПП) + рилпівірін

Комбінації які не рекомендується застосовувати.

ІПП + атазанавір

ІПП + метотрексат

ІПП + посаконазол (оральний)

ІПП + ледіпасвір

Комбінації які потребують ретельного нагляду.

ІПП + акситиніб

ІПП + босутиниб

ІПП + церитиніб

ІПП + кобамід (оральний)

ІПП + кобіметініб

ІПП + кризотиниб

ІПП + ціанокобаламін (оральний)

ІПП + дабрафеніб

ІПП + дасатініб

ІПП + ерлотиниб

ІПП + гефітініб

ІПП + гідроксокобаламін (оральний)

ІПП + ибрутиниб

ІПП + ітраконазол (оральний)

ІПП + звіробій (оральний)

ІПП + кетоконазол (оральний)

ІПП + лапатініб

ІПП + мекобаламін (оральний)

ІПП + микофенолат мофетил

ІПП + нилотиниб

ІПП + додаткотиніб

ІПП + пазопаніб

ІПП + понатиніб

ІПП + руксолитиниб

ІПП + сорафеніб

ІПП + сунітініб

ІПП + улипристал

ПЕРЕДОЗУВАННЯ

існує дуже обмежений досвід щодо навмисного передозування. Симптоми, які описані при застосуванні 280 мг езомепразолу, були у вигляді побочних ефектів з боку ШКТ та загальною слабкістю. При однократних пероральних дозах езомепразолу 80 мг і в/в дозах 308 мг езомепразолу протягом 24 год ніяких побічних реакцій не спостерігалося. Не існує відомого специфічного антидоту. Езомепразол зв’язується з білками плазми і тому не піддається діалізу. Як і у всіх випадках передозування, лікування має бути симптоматичним, з ініціюванням загальних допоміжних заходів.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ

при температурі не вище 30 °С.

ІНСТРУКЦІЯ МОЗ

НЕКСІУМ  порошок для приготування розчину для ін'єкцій та інфузій   40 мг

НЕКСІУМ (NEXIUM®)

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування лікарського засобу

Затверджено МОЗ Украiни від 2014-10-06 р. № 705. Р.п. № UA/2534/01/01

Склад

діюча речовина: езомепразол;

1 флакон містить езомепразолу натрію42,5 мг, що еквівалентно езомепразолу 40 мг;

допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид.

Лікарська форма

Порошок длярозчину для ін'єкцій та інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: пориста грудка або порошокбілого або майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

Код АТХA02BC05.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, що пригнічує секрецію кислоти шлункового соку завдяки специфічному, направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором кислотної помпи парієтальних клітин. І R-, і S-ізомери омепразолу мають подібну фармакологічну активність.

Місце та механізм дії

Езомепразол являє собою слабку основу, що концентрується та перетворюється на активну форму у сильно кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н+К+-АТФ-азу — кислотну помпу– та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункового соку

Через 5 днів перорального прийому по 20 мг та 40 мг езомепразолу рівень рН шлунка вище 4 зберігався відповідно в середньому протягом 13 годин та 17 годин протягом 24-годинного інтервалу у пацієнтів із симптоматичною ГЕРХ (гастроезофагеальної рефлюксної хвороби). Ефект подібний незалежно від того, застосовується езомепразол перорально чи внутрішньовенно.

За допомогою AUC як опосередкованого параметра концентрації препарату у плазмі крові було продемонстровано залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією після перорального застосування езомепразолу.

При внутрішньовенному введенні езомепразолу здоровим добровольцям у дозі 80 мг у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшим застосуванням препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/годину тривалістю 23,5 години рівень рН шлунка вище 4 та вище 6 зберігався відповідно в середньому протягом 21 години та 11–13 годинпротягом 24-годинного інтервалу.

Терапевтичний ефект пригнічення секреції кислоти

При пероральному застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78% пацієнтів із рефлюксним езофагітом одужують через 4 тижні, 93% — через 8 тижнів лікування.

У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні пацієнтів із ендоскопічно доведеною пептичною виразкою класу Іа, Іб, ІІа чи ІІб (9%, 43%, 38% та 10% відповідно) за Форрестом рандомізували до груп застосування препарату Нексіум, розчин для інфузій (n=375), або плацебо (n=389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнтам вводили або езомепразол у дозі 80 мг у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшою тривалою інфузією зі швидкістю 8 мг/годину або плацебо протягом 72 годин. Після початкового 72-годинного періоду всіх пацієнтів переводили на відкритий пероральний прийом препарату Нексіум у дозі 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотної секреції. Частота повторної кровотечі протягом 3 діб становила 5,9% у групі прийому Нексіуму та 10,3% у групі плацебо. Через 30 днів після терапії частота повторних кровотеч у групі прийому Нексіуму та плацебо становила відповідно 7,7% та 13,6%

Інші ефекти, пов'язані із пригніченням секреції кислоти

У період лікування антисекреторними препаратами рівні гастрину у сироватці зростають у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зменшення кислотності шлункового соку.

Підвищення кількості ентерохромафіноподібних клітин, можливо пов'язане зі збільшенням рівня гастрину, спостерігалося у деяких пацієнтів у період довготривалого лікування пероральним езомепразолом.

На фоні довготривалого лікування пероральними антисекреторними препаратами відзначалося деяке зростання частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку, мають доброякісну та оборотну природу.

Зменшення кислотності шлункового соку із будь-яких причин, у тому числі внаслідок застосування інгібіторів протонної помпи, призводить до збільшення у шлунку кількості бактерій, що зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, зумовлених, наприклад, Salmonella та Campylobacter, і у госпіталізованих пацієнтів,– можливо, також Clostridiumdifficile.

Діти

Результати, отримані в ході досліджень за участю пацієнтів дитячого віку, показують, що дози езомепразолу 0,5 мг/кг і 1,0 мг/кг у немовлят віком <1 місяця і 1–11 місяців відповідно знижують середній відсоток часу з внутрішньостравохідним рН <4.

Профіль безпеки застосування препарату виявився подібним до того, що спостерігався у дорослих.

Фармакокінетика.

Розподіл

Уявний об'єм розподілу у стаціонарному стані у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97% зв'язується із білками плазми крові.

Метаболізм та виведення

Езомепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2C19, що відповідає за утворення гідрокси- та десметилметаболітів езомепразолу. Решта метаболізму забезпечується іншою специфічною ізоформою, CYP3A4, що відповідає за утворення езомепразолу сульфону, основного метаболіту у плазмі крові.

Нижченаведені параметри відображають переважно фармакокінетику у осіб із функціональним CYP2C19 ферментом, тобто швидких метаболізаторів.

Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/годину після разової дози та приблизно 9 л/годину після повторного застосування. Період напіввиведення препарату із плазми становить приблизно 1,3 години при повторному застосуванні один раз на добу. Загальна експозиція (AUC) зростає при повторному застосуванні езомепразолу. Це зростання залежить від дози та призводить утворення нелінійної залежності між дозою та AUC після повторного застосування. Така залежність від часу та дози зумовлена зниженням пресистемного метаболізму та системного кліренсу, спричиненого, вірогідно, пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфоновим метаболітом.

Езомепразол повністю виводиться із плазми між прийомами, і тенденції до його накопичення в організмі при застосуванні один раз на добу не спостерігається.

При повторному застосуванні препарату в дозах 40 мг у вигляді внутрішньовенних ін'єкцій середня максимальна концентрація його у плазмі становить приблизно 13,6 мкмоль/л. Середня максимальна плазмова концентрація після відповідних пероральних доз становить приблизно 4,6 мкмоль/л. Менше зростання (приблизно на 30%) загальної експозиції відзначається при внутрішньовенному застосуванні порівняно із пероральним прийомом. Відзначено лінійне дозозалежне зростання експозиції при введенні езомепразолу у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин (у дозі 40 мг, 80 мг або 120 мг) із подальшим його введенням у вигляді тривалої інфузії (зі швидкістю 4 мг/год або 8 мг/год) протягом 23,5 години.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Майже 80% пероральної дози езомепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, решта — із калом. Менше 1% вихідної сполуки виводиться із сечею.

Пацієнти особливих груп

Приблизно 2,9 ±1,5% населення не має функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізаторами. У цих осіб метаболізм езомепразолу,ймовірно, каталізується переважним чином CYP3A4. Після багаторазового перорального прийому езомепразолу у дозі 40 мг один раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на 100% вищею у повільних метаболізаторів, ніж у осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі була підвищена приблизно на 60%. Подібні відмінності спостерігалися і при внутрішньовенному введенні езомепразолу. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу незначним чином змінюється у літніх осіб (71–80 років).

Після одноразового перорального прийому езомепразолу у дозі 40 мг середня загальна експозиція у жінок приблизно на 30% вища, ніж у чоловіків. Залежної від статі різниці не відзначається при повторному застосуванні препарату один раз на добу. Подібні відмінності спостерігалися при внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки може бути порушеним. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки швидкість метаболізму знижується, внаслідок чого загальна експозиція езомепразолу зростає вдвічі. Тому пацієнтам із ГЕРХ та тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. У разі виразки, що кровоточить, та тяжких порушеннь функції печінки після введення початкової болюсної дози 80 мг введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю максимум 4 мг/годину протягом 71,5 години може бути достатнім. Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення при застосуванніодин раз на добу.

Не проводилося досліджень за участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, змін метаболізму не очікується у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Клінічні характеристики

Показання

Дорослі

  • Антисекреторна терапія, у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад:
  • гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;
  • лікування виразок шлунка, пов'язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобами(НПЗЗ);
  • попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов'язаних з терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входять до групи ризику.
    • Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

    Діти віком від 1 до 18 років

    • Антисекреторна терапія, у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад:

    гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу.

    Протипоказання

    Підвищена чутливість до діючої речовини езомепразолу, інших заміщених бензимідазолів або будь-якої із допоміжних речовин цього лікарського засобу.

    Езомепразол не слід застосовувати одночасно з атазанавіром,нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

    Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

    Дослідження взаємодії проводилися лише у дорослих.

    Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів

    Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН

    Пригнічення шлункової секреції на фоні терапії езомепразолом та іншими ІПП (інгібітор протонної помпи) може призводити до послаблення або посилення всмоктування лікарських засобів, абсорбція яких залежить від рівня рН шлункового соку. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що зменшують кислотність шлункового соку, всмоктування таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол та ерлотиніб, може послаблюватися, а всмоктування дигоксину — посилюватися в період застосування езомепразолу. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців, біодоступність дигоксину зростала на 10% (до 30% у двох із десяти учасників). Токсичні ефекти дигоксину відзначалися зрідка. Однак слід дотримуватися обережності при застосуванні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Слід посилити моніторинг концентрації дигоксину у крові пацієнта.

    Відзначена взаємодія омепразолу із деякими інгібіторами протеази. Клінічна значущість та механізми цихвзаємодій не завжди відомі. Підвищення рівня рН шлункового соку в період терапії омепразолом може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Іншімеханізми взаємодіїможливі через пригнічення CYP2C19. Зниження сироваткових рівнів атазанавіру та нелфінавіру відзначалося при одночасному застосуванні омепразолу, тому супутньо застосовувати ці препарати не рекомендується. Супутнє застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло значне зниження експозиції атазанавіру (зниження AUC, Cmax та Cmin приблизно на 75%). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Супутнє застосування омепразолу (20 мгна добу) з атазановіром400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців знижувало експозицію атазанавіру приблизно на 30% порівняно з експозицією, відзначеною при застосуванні атазанавіру300 мг/ритонавіру 100 мг один раз на добу без застосування омепразолу в дозі 20 мг на добу. Супутнє застосування омепразолу (40 мг на добу) зменшувало середні значення AUC, Cmax та Cmin нелфінавіру на 36–39%, а середні значення AUC, Cmax та Cmin фармакологічно активного метаболіту М8 на 75–92%.

    Підвищення концентрації саквінавіру (що застосовувався одночасно з ритонавіром) у сироватці (80–100%)спостерігалося при супутньому застосуванні омепразолу (в дозі 40 мг на добу). Омепразол у дозі 20 мг на добу не впливав на експозицію дарунавіру (що застосовувався одночасно із ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні із ритонавіром). Езомепразол у дозі 20 мг на добу не впливав на експозицію ампренавіру (у поєнанні із ритонавіром чи окремо). Застосування омепразолу в дозі 40 мг/добу не змінювало експозицію лопінавіру (у поєднанні із ритонавіром). Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу супутньо застосовувати езомепразол та атазанавір не рекомендується, а супутнє застосування езомепразолу та нелфінавіру протипоказане.

    Лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19

    Езомепразол пригнічує CYP2C19– основний фермент, що метаболізує езомепразол. Тому при поєднанні езомепразолу із лікарськими засобами, що метаболізуються CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих препаратів у плазмі можуть зростати і може бути потрібним зменшення їх доз. Супутній пероральний прийом 30 мг езомепразолу призводив до зниження кліренсу субстрату CYP2C19 діазепаму на 45%. При супутньому пероральному застосуванні 40 мг езомепразолу та фенітоїну, мінімальні концентрації фенітоїну у плазмі крові хворих на епілепсію зростали на 13%. Рекомендується контролювати концентрації фенітоїну у плазмі на початку терапії езомепразолом та при її припиненні. Застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) спричиняло зростання Cmax та AUCτ вориконазолу (субстрату CYP2C19) відповідно на 15% та 41% відповідно.

    При супутньому пероральному застосуванні 40 мг езомепразолу пацієнтами, які приймали варфарин у рамках клінічного дослідження, час зсідання крові залишався у межах інтервалу припустимих значень. Однак у постмаркетинговий період на фоні застосування перорального езомепразолу були відзначені кілька окремих випадків клінічно значущого підвищення МНС при супутньому застосуванні цих препаратів. Рекомендується проводити моніторинг на початку та наприкінці супутнього застосування езомепразолу та варфарину або інших кумаринових похідних.

    При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялось про підвищення рівня такролімусу в сироватці.

    Омепразол, як і езомепразол, є інгібітором CYP2C19. У здорових добровольців у ході перехресного дослідження застосування омепразолу в дозі 40 мг призводило до зростання Cmax та AUC цилостазолу відповідно на 18% та 26%, а одного із його активних метаболітів — на 29% та 69%.

    Супутній пероральний прийом 40 мг езомепразолу та цизаприду у здорових добровольців призводив до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32%, а періоду напіввиведення (t1/2) — на 31%, але значного підвищення максимальної концентрації цизаприду у плазмі крові відзначено не було. Невелике подовження інтервалу QТc, що відзначалося при застосуванні цизаприду окремо, не збільшувалося при застосуванні цизаприду у комбінації з езомепразолом.

    Було показано що езомепразол клінічно значуще не впливав на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

    Дослідження взаємодії invivo із застосуванням форми препарату для внутрішньовенного введення у великих дозах (80 мг + 8 мг/годину) не проводилися. Вплив езомепразолу на лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19, на фоні такого режиму лікування може бути більш вираженим, і за пацієнтами протягом 3-денного періоду внутрішньовенного введення препарату слід пильно стежити щодо розвитку небажаних явищ.

    Під час перехресного клінічного дослідження клопідогрел (у навантажувальній дозі 300 мг із подальшим застосуванням по 75 мг/добу) застосовували окремо та у поєднанні із омепразолом (по 80 мг одночасно із клопідогрелом) протягом 5 днів. Експозиція активного метаболіту клопідогрелузнизилась на 46% (день 1) та 42% (день 5) при одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу. Середня величина пригнічення агрегації тромбоцитів при одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу зменшилася на 47% (через 24 години) та 30% (день 5). Інше дослідження продемонструвало, що застосування клопідогрелу та омепразолу в різний час не усувало їх взаємодії, що, вірогідно, зумовлено пригнічувальним впливом омепразолу на CYP2C19. В ході обсерваційних та клінічних досліджень отримано суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї ФК/ФД взаємодії з точки зору значних серцево-судинних подій.

    Невідомий механізм

    При застосуванні метотрексату разом із ІПП його рівні підвищувалися у деяких пацієнтів. Може бути потрібне тимчасовеприпинення прийому езомепразолу при застосуванні метотрексату у великих дозах.

    Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу

    Езомепразол метаболізується CYP2C19 та CYP3А4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібітору CYP3А4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу), призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3А4 може призводити до зростання експозиції езомепразолу більше ніж удвічі. Інгібітор CYP2C19 та CYP3А4 вориконазол збільшував AUCτ омепразолу на 280%. Корекція дози езомепразолу не завжди потрібна в таких ситуаціях. Однак вона може бути необхідною для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки та у випадках, коли показане довготривале лікування.

    Препарати, здатні стимулювати CYP2C19 чи CYP3А4 або обидва ці ферменти (такі як рифампіцин та звіробій), можуть знижувати концентрації езомепразолу у сироватці крові шляхом посилення його метаболізму.

    Особливості застосування.

    У разі будь-яких тривожних симптомів (таких як, наприклад, значне непередбачуване зниження маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) та при підозрі на виразку шлунка чи при її наявності слід виключити злоякісне захворювання, оскільки Нексіум може приховувати симптоми та затримувати встановлення діагнозу.

    Терапія інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, зумовлені Salmonella та Cаmpylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

    Не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ«Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо застосування комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи вважається обов'язковим, рекомендується пильно спостерігати за пацієнтом та підвищити дозу атазанавіру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

    Езомепразол, як і всі препарати, що блокують секрецію кислоти, може пригнічувати всмоктування вітаміну В 12 (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- чи ахлоргідрії. Це слід мати на увазі щодо пацієнтів зі зниженим запасом вітаміну у організмі або факторами ризику погіршеного всмоктування вітаміну В12 при довготривалій терапії.

    Езомепразол — інгібітор CYP2C19. На початку та наприкінці терапії езомепразолом слід враховувати можливість взаємодії із препаратами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодію між клопідогрелем та омепразолом (див. розділ«Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).Клінічна значущістьцієї взаємодіїточно не визначена. Як запобіжний захід не рекомендується одночасно застосовувати езомепразол та клопідогрель.

    Випадки тяжкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як езомепразол, протягом щонайменше трьох місяців, а у більшості випадків — протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим та лишатися непоміченим. У більшості пацієнтів із гіпомагніємією стан покращувався після замісної терапії магнієм та припинення застосування ІПП.

    Пацієнтам, для яких передбачається тривалий курс лікування або які приймають ІПП із дигоксином чипрепаратами, здатнимиспричиняти гіпомагніємію (наприклад з діуретиками), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом лікування.

    Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (>1 року), можуть дещо підвищувати ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у пацієнтів літнього віку чи з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10–40%.Деякою мірою це підвищення може бути зумовлено іншими факторами ризику. Пацієнтів, яким загрожує ризик остеопорозу, слід лікувати відповідно до діючих клінічних керівництв; також їм слід отримувати належну кількість вітаміну D та кальцію.

    Вплив на результати лабораторних аналізів

    Підвищені рівні CgA можуть заважати діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб цього уникнути, слід тимчасово припинити застосування езомепразолу щонайменше за п'ять днів до вимірювання рівня CgA.

    Кожен флакон містить менше 1 ммоль натрію.

    Застосування у період вагітності або годування груддю.

    Дані щодо застосування езомепразолу в період вагітності обмежені. Дослідження на тваринах не виявили прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на ембріофетальний розвиток. Дані досліджень рацемічної суміші у тварин не свідчать про безпосередній чи опосередкований шкідливий вплив на вагітність, пологи чи післяпологовий розвиток. Призначати Нексіум вагітним жінкам слід з обережністю.

    Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Досліджень за участю жінок, які годують груддю, не проводилося. Тому Нексіум не слід застосовувати в період годування груддю.

    Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

    Малоймовірно, щоб Нексіум впливав на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Під час лікування препаратом можуть спостерігатись побічні реакції з боку нервової системи або органів зору.

    Спосіб застосування та дози

    Дозування

    Дорослі

    Антисекреторна терапія, у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення Пацієнтам, які не можуть приймати лікарський засіб перорально, можна вводити препарат парентерально у дозі 20–40 мг один раз на добу. Доза для пацієнтів із рефлюксним езофагітом становить 40 мг один раз на добу. Доза для пацієнтів, що одержують симптоматичне лікування рефлюксної хвороби, становить 20 мг один раз на добу.

    При лікуванні виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг один раз на добу. Для запобігання виразкам шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовленим терапією НПЗЗ, пацієнтам групи ризику призначають лікарський засіб у дозі 20 мг один раз на добу.

    Зазвичай лікування за допомогою лікарського засобу для внутрішньовенного введення є короткотривалим, пацієнтів слід переводити на пероральнезастосування лікарського засобу якомога швидше.

    Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки

    Після терапевтичної ендоскопії гострої кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки вводять 80 мг лікарського засобу у вигляді болюсної інфузії тривалістю30 хвилин, після чого продовжують введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/годину впродовж 3 днів (72 годин).

    Після парентерального лікування терапію слід продовжити за допомогою пероральних засобів, що пригнічують кислотну секрецію.

    Спосіб застосування

    Інструкції із приготування відновленого розчину наведені у даному розділі нижче («Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

    Ін'єкції

    Доза 40 мг

    5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини.

    Доза 20 мг

    2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.

    Інфузії

    Доза 40 мг

    Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10–30 хвилин.

    Доза 20 мг

    Половину відновленого розчину вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10–30 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

    Доза 80 мг

    Відновлений розчин вводять у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин.

    Доза 8 мг/год

    Відновлений розчин вводять у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 години (розрахована швидкість інфузії 8 мг/годину;термін придатності відновленого розчину вказаний у розділі «Термін придатності»).

    Порушення функції нирок

    Для пацієнтів із порушеням функції нирок корекція дози не є необхідною. Оскільки досвід застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю обмежений, таких пацієнтів слід лікувати з обережністю (див. розділ «Фармакокінетика»).

    Порушення функції печінки

    ГЕРХ: пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозуНексіуму 20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).

    Виразки, що кровоточать: пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна;пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки після введення початкової болюсної дози препарату Нексіум для інфузій 80 мг подальше введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 4 мг/годину протягом 71,5 години може бути достатнім (див. розділ «Фармакокінетика»).

    Пацієнти літнього віку

    Корекція дози не потрібна.

    Діти

    Дозування

    Діти віком 1–18 років

    Як засіб для пригнічення шлункової секреції у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий

    Пацієнтам, які не можуть приймати препарат перорально, в рамках періоду повного лікування ГЕРХ можна вводити препарат парентерально один раз на добу (дози вказані у таблиці нижче).

    Зазвичай лікування за допомогою препарату для внутрішньовенного введення має тривати недовго і пацієнтів слід переводити на пероральний прийом лікарського засобу якомога швидше.

    Рекомендовані дози езомепразолу для внурішньовенного введення

    Вікова група Лікування ерозивного рефлюксного езофагіту Симптоматичне лікування ГЕРХ 1–11 років Маса тіла <20 кг: 10 мг один раз на добу

    Маса тіла ≥20 кг: 10 або 20 мг один раз на добу 10 мг один раз на добу 12–18 років 40 мг один раз на добу 20 мг один раз на добу

    Спосіб застосування

    Інструкції із приготування відновленого розчину наведені у даному розділі нижче («Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

    Ін'єкції

    Доза 40 мг

    5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини.

    Доза 20 мг

    2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.

    Доза 10 мг

    1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у вигляді внутрішньовенної ін'єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин утилізують.

    Інфузії

    Доза 40 мг

    Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10–30 хвилин.

    Доза 20 мг

    Половину відновленого розчину вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10–30 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

    Доза 10 мг

    Чверть відновленого розчину вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 10–30 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

    Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)

    Перед застосуванням відновлений розчин слід візуально оглянути на наявність часток та зміни забарвлення. Слід використовувати лише прозорий розчин. Розчин призначений лише для одноразового застосування.

    Якщо весь відновлений вміст флакону не потрібен, невикористаний розчин слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

    Розчин для ін'єкцій по 40 мг

    Готують розчин для ін'єкції (8 мг/мл), додаючи 5 мл 0,9% натрію хлориду для внутрішньовенного застосування до флакону езомепразолу 40 мг.

    Відновлений розчин для ін'єкцій прозорий та безбарвний або трохи жовтуватого кольору.

    Розчин для інфузій по 40 мг

    Готують розчин для інфузій, розчиняючи вміст одного флакона езомепразолу 40 мг у до 100 мл 0,9% хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.

    Розчин для інфузій по 80 мг

    Готують розчин для інфузій, розчиняючи вміст двох флаконів езомепразолу по 40 мг у до 100 мл 0,9% хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.

    Відновлений розчин для інфузій прозорий та безбарвний або трохи жовтуватого кольору.

    Діти.

    Застосовують дітям віком від 1 року як засіб для антисекреторної терапії у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий.

    Передозування

    Досвід навмисного передозування на даний час дуже обмежений. Симптомами, що виникали внаслідок пероральному прийому дози 280 мг, були прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий пероральний прийом 80 мг езомепразолу та внутрішньовенне введення 308 мг езомепразолу протягом 24 годин наслідків не спричиняли. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значним чином зв'язується із білками плазми крові і тому погано виводиться за допомогою діалізу. Як і у випадку будь-якого передозування, слід надати симптоматичне лікування та вжити загальних підтримуючих заходів.

    Побічні реакції

    Нижченаведені небажані реакції на препарат були виявлені або підозрювалися у програмі клінічних досліджень езомепразолу при його пероральному чи внутрішньовенному застосуванні, а також під час постмаркетингового спостереження за пероральним застосуванням препарату. Реакції розподілені за категоріями за частотою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 — <1/10); нечасто (≥1/1000 — <1/100); рідко(≥1/10000 — <1/1000); дуже рідко(<1/10000); невідома частота (неможливо визначити за наявними даними).

    Порушення з боку крові та лімфатичної системи

    Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.

    Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.

    Порушення з боку імунної системи

    Рідко: реакції гіперчутливості, наприклад, гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.

    Порушення з боку метаболізму та харчування

    Нечасто: периферичний набряк.

    Рідко: гіпонатріємія.

    Невідома частота: гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»); тяжка гіпомагніємія може корелювати із гіпокальціємією.

    Психічні розлади

    Нечасто: безсоння.

    Рідко: ажитація, сплутаність свідомості, депресія.

    Дуже рідко: агресія, галюцінації.

    Порушення з боку нервової системи

    Часто:головний біль.

    Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість.

    Рідко: порушення смакових відчуттів.

    Порушення з боку органів зору

    Нечасто: нечіткий зір.

    Порушення з боку органів слуху та рівноваги

    Нечасто: вертиго.

    Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння

    Рідко: бронхоспазм.

    Порушення з боку травної системи

    Часто: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання.

    Нечасто: сухість у роті.

    Рідко: стоматит, шлунково-кишковий кандидоз.

    Невідома частота: мікроскопічний коліт.

    Порушення з боку гепатобіліарної системи

    Нечасто: збільшення рівня печінкових ферментів.

    Рідко: гепатит із жовтяницею чи без неї.

    Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із попередньо наявною хворобою печінки.

    Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини

    Часто: реакції у місці введення*.

    Нечасто: дерматит, свербіж, висип, кропив'янка.

    Рідко: алопеція, фоточутливість.

    Дуже рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

    Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини

    Нечасто: переломи стегна, зап'ястя або хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

    Рідко: артралгія, міальгія.

    Дуже рідко: м'язова слабкість.

    Порушення з боку нирок та сечовидільної системи

    Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит; у деяких пацієнтів повідомлялося про ниркову недостатність.

    Порушення з боку репродуктивної системи та молочної залози

    Дуже рідко: гінекомастія.

    Загальні розлади та реакції у місці введення

    Рідко: нездужання, посилене потовиділення.

    *Реакції у місці введення спостерігалися переважно у дослідженні із застосуванням високих доз протягом 3 діб (72 годин).У програмі доклінічного дослідження препарату езомепразол для внутрішньовенного застосування не спостерігалося подразнення судин, проте була помічена незначна реакція запалення тканини у ділянці підшкірної (навколовенозної) ін'єкції. Результати доклінічного дослідження вказували на те, що клінічне проявлення подразнення тканини було пов'язане з концентрацією.

    Незворотні порушення зору відзначалися у поодиноких випадках у критично хворих пацієнтів, які отримували омепразол (рацемат) у вигляді внутрішньовенної ін'єкції, особливо у високих дозах, однак причинно-наслідковий зв'язок не встановлений.

    Педіатрична популяція

    Рандомізоване, відкрите, міжнародне дослідження було проведено з метою оцінки фармакокінетики багаторазового внутрішньовенного застосування езомепразолу протягом 4 днів при введенні один раз на добу у дітей віком від 0 до 18 років (див. розділ «Фармакокінетика»). Всього до оцінки безпеки засобу було залучено 57 пацієнтів (8 дітей у віці 1–5 років). Дані з безпеки препарату узгоджуються із відомим профілем безпеки езомепразолу, і нових загроз безпеці пацієнтів виявлено не було.

    Термін придатності

    2 роки.

    Термін зберігання після приготування розчину:

    була продемонстрована хімічна та фізична стабільність в умовах застосування впродовж 12 годин при 30 °С. З точки зору мікробіології, продукт слід застосувати негайно.

    Умови зберігання

    Зберігати в недоступному для дітей місці. Зберігати в захищеному від світла місці при температурі не вище 30 °C.

    Несумісність.

    Даний лікарський засіб не слід застосовувати з іншими лікарськими засобами, окрім зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози».

    Упаковка

    По 10 скляних флаконів з порошком у картонній коробці.

    Категорія відпуску

    За рецептом.

    Виробник

    АстраЗенека АБ, Швеція/AstraZeneca AB, Sweden.

    Місцезнаходженнявиробниката адреса місця провадження його діяльності

    Кварнбергагатан 12, Содертал'є, 15185, Швеція/Kvarnbergagatan 12, Sodertalje, 15185, Sweden.